Звідки родом наші страхи і пристрасті?

З інтернату мати мене забрала. На весняні канікули. Я тоді, напевно, в класі третьому-четвертому був. Поки вона там, у місті, якісь свої справи робила ... Напевно, на ринок зайшла, прикупила по дрібниці чогось. Поки там, поки на станцію. Загалом, до ярку підходити - сутеніти починає.

Та я ще в черевиках. З ранку морозець як би. А зі станції вийшли - дорога під весняним сонечком вже попливла. Тут калюжа, там бруд - і в чоботях не пройти. А черевики - нові. Пару-трійку раз всього лише і надёвани ... Шкода! Я - тут обійду. Там - по узбіччю, де ще наст тримається. Який з мене ходок? Та й у матері корзина повна - не побіжить. Ось і плетемо помаленьку.

Зі станції попутники були. Так вони в чоботях. Сталі й пішли, пішли ... Тільки ми їх і бачили. Йдемо одні. З матір'ю вдвох.

Сяк-так добрели до логу. Його ще й не видно, а начебто шум якийсь.

Так сутеніє вже. Спочатку і не зрозуміти, а що шумить-то. Вітер, чи що? В полі або на болонню, може, його не так чутно. А тут же - ліс. Ось він, поруч. За логом. Дерева, напевно, і шумлять своїми голими гілками, що поки ще у листя одягатися і не збираються. Добре, якщо кой-де по південному схилу нирки набухати починають.

Ближче підійшли ... А по ярку - вода! За день снігу-то підтануло з горбів. Що робити? Якось на нашу сторону перебиратися треба.

Ну, мати поділ за пояс підіткнула. Мене - на закорках, і - через балку. А під водою-то ... Під водою-то, лід! Слизько. Води - пристойно. І мчить вона - потоком. Вирує. Відчуваю, з силою матір штовхає. А вона ж ще й мене тримає на закорках. Обережно йде. Не доведи Господь посковзнутися, впасти. Все. Точно кажу - потонули б. Темно. Кругом не душі. Точно, упала б мати - потонули. Обоє.

Я потім питав. Ті, які попереду нас пішли, в чоботях. Вони за руки взялися і так, ланцюжком, перейшли. Та й завидна. А ми - уже в пітьмі. І одні. Точно кажу - потонули б. Страху я натерпівся, поки мати лог переходила ...

А перейшла, зсадили мене. Я вже й не дивився, що там під ногами - бруд, калюжі. Не до того. Зсадили мене мати й каже:

- Біжи синку, до хати швидчей. Там піч ще теплою повинна бути. Скидай все мокре і - на неї. Закутавшись там в старий кожух гарненько.

Я й припустив щодуху. Прибіг додому. Точно, піч тепла. Ще не встигла охолонути, як мати її з ранку, перед тим як в місто піти, протопила. Черевики, шкарпетки, штани скинув і - на неї.

Лежу. Через якийсь час зігрівся начебто, а самого все одно - колотить. Всього колотить. В хаті темно. За вікном - ні зги не бачити. Вітер ще піднявся. Те відірваним краєм заліза на даху - «бам-бам». То в трубі - «у-уу». А матері все немає і немає. І немає, і немає.

За цими пристрастями і забув зовсім, що мене-то вона на закорках кинула, а кошик на тій стороні логу залишила. Їй же повернутися треба було. Кошик забрати. І потім знову - на нашу сторону логу. Та й я - бігом. А вона з кошиком, устамші, після трьох переправ ...

А в кошику ... Ні, ось коштувало за неї повертатися? Банк, чи що, мати в місті грабанула, поки я в інтернаті свої нехитрі пожитки збирав? Злитки з золотом у неї в тій корзинке були? Хліба буханок, скільки влізло, та цукерок-подушечок ... Грамів триста. На всю нашу ораву. Тільки як без них? Поріг ще не переступиш, з хати, приплюснуті до шибки, побілілі носи і - очі. А в них - німий, але явно вгадуваний питання:

- Що, мамка? Привезла який гостинець солоденький з містом?

Як той гостинець кинути? Чекають адже, чертенята. Сподіваються.

І хліб. Його-то теж як? Скільки сил в нього вкладено, скільки потів зійшло, перш ніж він на міський магазинний прилавок господарем ліг? ..

Та й сам лог. Ось якого ми через нього поперлися? Йшли б потихеньку бугром до самої Довгої Поляни. Там би, якщо що, і заночувати можна було.

Корова. Корова ... Хто ж її ввечері без матері подоїть? Не було у нас іншого варіанту, як тільки через лог цей проклятущий.

Натерпівся я тоді. Тому, навіть зараз, скільки років вже минуло, сам - сивий давно, а от що є, то є ... Не люблю лог! Не те щоб боюся. Ні. І зараз, як їду по ньому ... А мене немов ламає і корёжіт всього зсередини.

Ні, не люблю лог ...