Зачеплене самолюбство - це як?

В основі психіки лежить самолюбство. Це мотив для багатьох наших дій і двигун усього нашого життя. Коли ми говоримо про самолюбство, перше, що спадає на думку - це, звичайно ж, удар по самолюбству або зачеплене самолюбство. Те, про що ми неодноразово чули.

Людину можна образити словом чи вчинком. Люди, які звикли скандалити, часто знають, як зачепити людину, зачепити за хворе місце. Що ж нас так обурює? Чому люди доходять до люті в певних ситуаціях?

У людей часто формуються невірні уявлення про себе. Ми уявляємо себе чимось більшим, ніж ми є. Любов до самого себе - це вроджене почуття. Ми готові не помічати за собою негативні риси характеру і недоліки. І ми не помічаємо. Ми просто не здатні помічати за собою.

А коли хтось вказує нам на наші недоліки, ми не можемо повірити, що це може бути правдою, що це відбувається з нами. Як ніби ми не знали самі себе. І ось нам зараз відкрилася правда про нас самих, яку нам важко прийняти. І хочеться пролити свій гнів на цю людину, заперечуючи все, що він насмілився сказати. Та хто він взагалі такий? Та в нього самого недоліків повно! Треба відповісти йому тим же! Так починаються конфлікти. Звичайно, це буває не з усіма, але безумовно з більшістю людей.

Люди переоцінюють себе. Десь на підсвідомому рівні ми прагнемо бути крутими, якимись напівбогами. Це прихована манія величі, яка грає з нами злий жарт. Адже ми насправді не такі великі, як можемо про себе уявити.

І що ж робити? Занижувати самооцінку? Ні! Вся наша сутність чинить опір цьому. Та й правильно чинить опір. Бути адекватною людиною, реалістом, ретельно все оцінюючим - вже ближче. Але якось важкувато. Хто ж здатний це все розібрати?

А з чого ми взяли, що ми з якихось параметрах краще за інших? Або інші гірше нас. Думка про те, що кожна людина являє собою якусь унікальну особистість, давно оселилося в суспільстві і міцно влаштувалося. Психологи твердять в один голос, що людина - настільки індивідуальна особистість, що зрозуміти його практично неможливо, і віддаються усіляким класифікацій. Напевно ви чули це від психологів. Чи вам це сказав якийсь мужик в краватці, по телевізору?

А що якщо я вам скажу, що ми всі в якійсь мірі однакові. У нас в характері є те ж, що є в інших, просто це менш виражено. Інші ж риси виражені більше. Ми тільки здаємося собі унікальними. У нас різні характери, смаки, звичаї, виховання, але сутність людини завжди одна.

Всередині ми всі однакові і під впливом обставин можемо змінюватися, ставати іншими. Просто одні люди потрапили в одні обставини, а інші - в інші. І ці обставини сформували в нас той чи інший склад розуму. Одна людина може зрозуміти іншого, навіть якщо він не такий як той. Достатньо лише припустити можливість розвитку тієї чи іншої риси характеру. Це як альтернативна реальність. Потрібно уявити, відчути. Поставити себе на місце іншого, вжитися в роль, влізти в шкуру іншого. Можна багато чого зрозуміти. Потрібно розуміти природу людини. Люди досить прості.

Є думка, що людина являє собою суму всіх людей, що він побачив у житті. Обставини, в яких ріс і виховувався людина, формують його. Так само характер людини можуть сформувати і випадкові думки, що виникли у нього в голові, в процесі пізнання життя. Хтось помиляється. Хтось вибирає більш мудрий шлях.

Віра в свою винятковість розділяє людей. Людей поділяють на сорти. А адже все залежить від того, в яких умовах народився і виріс чоловік. Це соціальна нерівність і класовий поділ. Ось причина багатьох бід, що не самі люди.

Тільки коли ми зрозуміємо природу, яка нас об'єднує і живе всередині кожної людини, і задумаємося над сенсом нашого існування, ми зможемо знайти душевну рівновагу. А наше самолюбство перестане штовхати нас до скоєння нерозважливих вчинків і огидному поведінки.

Тваринні інстинкти, тварина поведінку сьогодні теж в моді. Нас переконують, що без цього життя нудне й взагалі безглузда. Це не так. Людина і відрізняється від тварин тим, що може пригнічувати свої тваринні інстинкти. Це і робить його людиною.