Інколи очень Важлива цініті том, что у нас є ...

Між, двома, хатками Одне ровері деревце. Під деревцем квіточка. Вона одна и вже,

почти, зав`яла. Чи не встігла, даже, розкрити. Деревце ее затіняло. Сонечко Було

не в змозі ее освітіті, підняті.

Так квіточка жила довгий годину. Прийшов годину зрубуваті деревце. Квіточка зраділа. Вона, з нетерпінням, чека того моменту, коли, Нарешті, зможу Відчути на Собі теплі, Яскраві сонячні промінчики. За все своє життя вона настількі зненавіділа ті деревце, через Пожалуйста вона не могла насолодітіся життям, через Пожалуйста вона могла лишь мілуватіся Сонечка, но НЕ відчуваті его. Вона жила лишь тім, что могла, хоч, Бачити его. Жила Мрією, что колись вона, таки, відчує его. Вона ненавіділа дощик. Бо коли намокала то ставала ще жахлівішою и очень мерзла. Сонечко не могло ее вісушіті, зігріті ... заважало деревце. Та вісь, настав годину квіточкіної радості, здійснілася мрія. Квіточка щаслива! Чекає коли зрубають ті чудовисько Пожалуйста ее затіняє. І Нарешті! Деревце погибли. Більше Ніщо НЕ заважає Щасливе життю квіточки.

Вона відчула Перші у своєму жітті сонячні промінчики, дере тепло. Вона раділа, вона розкрио бутончік на зустріч сонечку. Розпустивши, Нарешті розквітла! Перехожі зупіняліся между двома хатками, щоб помілуватіся, Єдиною, Самотня, чарівною квіточкою. Та не Довго чати радість квіточки. Сонечко світило, гріло, та вона не думала, что воно може й пріпікаті. Квіточка Почаїв сохнути. Сонечко палило нещадно. Тоді у квіточки з`явілася нова мрія. Вона мріяла, хоч про малесенький, Краплинка дощику. Вона Дивлячись на хмаринки благаю їх дати їй ту Краплинка. Та не Хотів дощик на нею йти ... не Хотів дати їй трішки вологи. Квіточка гінула. Сонечко ее палило. Сонечко, Пожалуйста вона так любила усе своє життя, тепер, безжалісно, ее вбивало. Сонечко знало, что квіточка его любила. Тому дозволяло їй мілуватіся ним з під деревце. Тільки тепер квіточка зрозуміла, что деревце, своєю тінню, захищать ее от палючіх лучіків сонечка. Вона НЕ Хотіла гинут. Вона Хотіла повернути тієї годину, коли могла, під лагідною Прохолода деревця, спостерігаті за своим Сонечка, Яким жила до ціх пір. Вона, Нарешті, зрозуміла, что то було ее життя ... Найкраще ... щасливе життя. Та вже Було Пізно. Квіточка Втрата все. Втрата деревце, Пожалуйста жило для неї, Пожалуйста оберігало ее, щоб вона могла мілуватіся своим Сонечка. Дощик, Який давав їй волога, якої так потребуються рослини, для того щоб жити. І сонечко, Яким вона жила, заради лучікчів которого готова булу позбулася Всього ... Пожалуйста тепер ее знищує, вбиває ... Своєю любов`ю до сонечка квіточка позбулася Всього ... даже свого життя.

Між хатками, Щось так, лагідно и Обережно, підкідає, Слабко, вітерець. Ті Щось очень Легенький, сухеньке, Ледь-Ледь трімається я купки. Если уважности прідівітіся те, нагадує щось таке, что, можливо, колись, Було квіточкою ... Та вісь здійнявся вітер и почав підкідаті ті Щось вищє ї вищє. Чи не шкодуючі. Нещадно перекідаті з місця на місце. Ще трішки и Воно розсіпеться на мілесенькі пелюстінкі, Які розлетяться хто куди. Стало темно. Надійшлі чорні хмари ... одна Крапелька ... друга ... третя ... Під їх натиском, ті что ганяв вітер, ніжно припало до землі. Завдяк дощику ВОНО НЕ розсіпалося на мілкі шматочкі. Вітер затих. Дощик пріпінівся.

Те що прибило до землі дощик, лежало під невеликим деревцем. Воно Було Мокре и не могло зрушіті з місця. Та вісь розійшліся хмаринки. Забліщав перший промінчік сонечка.

Потім ще один ... і ще, і ще ... і ще ... і нареші Повністю Вийшла з-за хмарок ... і ті что лижать прибув до землі купаються в его промінцях. Сонечко вісушіло водичку. Суха стеблінка висохла. Ее підхопів легеькій вітерець и поніс кудісь далеко и вгору ... на зустріч сонечку ...