Як розвивається громадський рух інвалідів в Україні?

За останні роки на території України склалася важка ситуація в області інвалідному політики. З одного боку, на заходи в галузі соціальних послуг виділяються значні суми. Але, з іншого, частиною вони не доходять до адресата, а частиною витрачаються на потреби більш активних груп людей до спецпотреб.

В інвалідному середовищі такими активними агентами є люди з різними порушеннями опорно-рухового апарату та глухонімі. Незрячі, виховані радянською системою, що надавала їм, як тоді здавалося, все необхідне для забезпечення життєдіяльності, в подібних обставинах залишаються не при справах. Роками вироблена звичка розраховувати на готове, зіграла з ними злий жарт.

Однак навіть це розуміють ще далеко не всі носії зорових нозологій. Сьогодні саме проблема пасивної життєвої позиції, невміння адаптуватися до умов навколишньої дійсності і небажання брати участь у суспільних процесах стало найбільш актуальною і гострою проблемою в світі сліпих та слабозорих.

До вирішення даного завдання підходили неодноразово і завжди по-новому. Тими, хто усвідомлював всю небезпеку подібного нестабільного положення, створювалися фестивалі, проводилися конференції, круглі столи, формувалися організації з питань інвалідів, покликані консолідувати людей з обмеженнями по зору і, нарешті, змусити їх активізувати зусилля з відстоювання належних їм прав.

Так поступово зароджувалися у великих містах осередки боротьби за гідне життя для незрячих. У Львові з'явилася організація «Крила надії», у Луцьку «Паросток», у Харкові «Право вибору», в Одесі благодійний фонд «Постскриптум». Завдяки їх старанням, на вулицях міст з'являлися говорять світлофори, проводилися різноманітні спецтренінгі, тіфлопедагогіческіе засідання, «уроки толерантності» в масових школах (старшокласникам розповідали про те, хто такі незрячі, чому ходять з білою тростиною, що можна зробити в допомогу сліпій людині), впроваджувалися культурні заходи: концерти, конкурси, театральні студії, видавалися книги та журнали інвалідного творчості ...

І, тим не менш, наметившемуся прогресивному рухові, який значно відставало у розвитку від аналогічних рухів у Росії, не вистачало узгодження та централізації. Тому ініціаторами соціальних проектів ідея реєстрації всеукраїнської організації була прийнята одноголосно. Причому, організаторами першого всеукраїнського форуму, що відбувся в березні-квітні 2005 року в Києві, була зроблена вірна ставка на молодіжну специфіку. Тоді-то й було остаточно прийнято рішення про необхідність всеукраїнської молодіжної організації, яка займатиметься питаннями освіти, працевлаштування, реабілітації, спорту, творчості та іншими проблемами, що хвилюють сучасних молодих людей, що мають обмеження по здоров'ю.

Всеукраїнська організація молоді з проблемами зору «ГУД» (Генерація успішної дії) отримала офіційну реєстрацію в січні 2007 року. А вже в липні здійснила перший серйозний проект: табір активної фізичної та соціальної реабілітації на базі національного параолімпійського центру «Україна» (Крим, м Євпаторія). У програмі взяли участь 40 реабілітантів і 20 тренерів-інструкторів з різних дисциплін. В тому числі психологічним, орієнтування та мобільності, юридично-правовим, спортивним, культурним, з організації грантових проектів, корпоративному менеджменту та фандрайзингу.

До липня 2007 такі табори проводились виключно для інвалідів-колясочників, і перший досвід роботи з незрячої аудиторією приніс свої плоди майже відразу, опинившись корисним не тільки для реабілітантів, але і для приймаючої сторони, яка часто не мала уявлення про специфіку спілкування зі сліпими та слабозорими.

На даний момент всеукраїнська організація молоді з проблемами зору «ГУД» здійснює активну соціальну діяльність: займається формуванням у містах «безбар'єрного середовища», співпрацює з багатьма інвалідними асоціаціями та іншими громадськими організаціями.

Однак не все так безхмарно, як може здатися. Перші кроки даються завжди нелегко. Завоювати репутацію, зайняти відповідні позиції у сфері надання соціальних послуг, отримати гідне фінансування і підтримку - все це вимагає чималих зусиль з боку учасників проекту і тим більше організаторів. УТОС (Українське Товариство Сліпих), як монополіст і власник, протягом багатьох років не знав конкуренції, сприймає будь-яку альтернативу в багнети. І це незважаючи на власне плачевний стан і повну невідповідність виконанню тих функцій, які йому належить виконувати: працевлаштування, забезпечення сліпих та слабозорих тифлотехніки сучасного рівня і т.д.

Державні програми виділення коштів, що рухаються вивченими маршрутами, співпрацюють з колись зарекомендувала себе організацією набагато більш охоче, ніж з новоутвореними. Спонсорська допомога і благодійність, на жаль, сходять нанівець, втрачаючи свою колишню актуальність. Вони поступаються місцем новим способам пошуку джерел фінансування: грантових і бізнес-проектам, спільним виробництвам і т.п.

І це, на жаль, не тільки проблема молодіжного руху, який розпочав реалізовувати програму зі збільшення активності в рядах молодих інвалідів. Недосконалість механізмів соціальної діяльності на найвищому рівні і відсутність правил доцільності фінансування (найчастіше гроші виділяються на абсолютно непотрібні для людей з фізичними вадами речі) - все це призводить до кризи, який ми і спостерігаємо.