Чому ми не боїмося мирного атома? Японські АЕС і російський Авось
Якщо вам на ногу впала цегла, то сигнал «ой, як боляче!» Рано чи пізно дійде до голови. Якщо десь на тому краю світу вибухають АЕС, то думка «чи треба продовжувати будувати їх в Росії» повинна рано чи пізно дійти до керівництва країни.
Але поки думка ця, перескочивши через нас, дійшла до Німеччини, яка вирішила закрити станції, побудовані до 1980 року.
Ми ж вирішили, зі слів прем'єра, продовжувати будівництво. Адже ще з часів СРСР було відомо, що наші мікросхеми найбільші у світі, а наші АЕС самі безпечні.
Але сам собою виникає таке питання: чому ми ніяк не можемо придумати швидкий і безпечний спосіб очищення дахів від бурульок? Дешевий придумали - таджики на дахах, попутно дирявящіе їх ломиком. Можливо, спочатку навчитися прибирати бурульки, і тільки потім будувати АЕС? Але російський авось у нас в крові. Мирний атом залишиться мирним, тому, що так вирішив Росатом.
Наші охолоджуючі системи охолоджують краще японських. Наші працівники кваліфікованішими. Наш період напіврозпаду коротше, ніж у них.
Десь все це ми вже проходили. «Економіка повинна бути економною». Або «Тече вода Кубань-ріки куди велять більшовики». Але сили природи, як показало життя, набагато сильніше, вибачте за тавтологію, рішень партії та уряду. І не важливо де. У передовій Японії або у нас в Росії. У нас адже досі поєднуються зручності на вулиці з ядерною енергетикою.
Цікаво, як очищають сніг з дахів наших АЕС? Таджиками або лазерами за технологією Валентини Матвієнко? Уявляєте картину: таджики ломиком стукають по даху реактора з криком: «Гей, шайтан, виходь!». Гібсон з його «Апокаліпсисом» відпочиває.
Так, поки не трясе. Але, припустимо, на нашу АЕС упав метеорит. Ви скажете, що ймовірність такого розвитку подій вкрай мала і чого нам про це замислюватися.
Але ж і японці були впевнені, що їх охолоджуючі системи охолодять їх реактори при будь-якому розвитку подій.
Я особисто буду не проти будівництва АЕС тільки тоді, коли її розробники, будівельники та куратори з уряду будуть жити і працювати на території самої АЕС. А то рвоне, а той, хто все це придумав, де-небудь у Лондоні читає про пригоду в «Дейлі Міррор».
У далекому 87-му доля занесла мене в Чорнобиль. Будинки там будував на, як виявилося згодом, зараженої території. Так за півроку дозиметра в очі не бачив. Але ... пережили і забули. Здавалося б, надовго. Але не минуло й чверті століття, і як ... т!
Зараз Японія всьому світу буквально кричить: «Плата за прогрес може бути настільки високою, що виникає загроза всьому людству».
Навіщо країні, що пережила ядерне бомбардування, самій собі було влаштовувати ядерний апокаліпсис? А адже у них немає таджиків з ломиком на дахах ...
Все заради високого рівня життя. Прогрес вимагає жертв. У Росії щороку в ДТП гине близько тридцяти тисяч громадян країни. Це плата за те, що мільйони автолюбителів можуть слухати приємну музику під час стояння в пробках.
Якщо цегла впаде на ногу, до голови сигнал може не дійти, якщо це була не ваша нога. І все-таки: скільки кілометрів від вас до найближчої АЕС?