А чи можемо ми без свинства?

Їздив на вихідні в Москву. Сонце кликало їх за місто, тому вирішили ми з друзями покататися на «Ракету» по Химкинскому водосховищу із зупинкою на лоні природи в бухті Радості.

Обидва береги були орендовані у природи компаніями і компашка, закоханими парами та окремими особами з вудками і подсачнікамі. Хтось привітно махав нам руками, хтось демонстративно піднімав келихи, маючи намір випити, напевно, за зв'язок з природою. Настрій у пливуть на «Ракету», і відпочиваючих на березі було однаково святковим і позитивним.

І ось ми в бухті Радості, напханій альтанками та шатрами різної місткості і комфорту. Відпочиваючих греблю гати, мангалів, від яких виходять запаморочливі запахи трохи менше. Який росіянин не любить смачно поїсти, а ще більше, випити.

Місце нам дісталося у золотому трикутнику, у вершинах якого розмістилися три, зовсім різні компанії:

- багатолюдна вірменська сім'я;

- китайські туристи;

- галаслива група наших земляків.

Колишнє бажання гарно відпочити і розвіятися на природі незабаром змінилося бажанням скоріше покинути бухту з таким поетичною назвою. І виною тому були вірмени, які щиро раділи можливості спілкування на природі, чи не китайці, що грали в бадмінтон і запивати сонячна спека мінеральною водою. Виною тому була галаслива компанія наших земляків, які неабияк напившись, то поривалися співати, точніше кричати, то тикалися носом в землю, то намагалися нам'яти один одному боки. Для вірмен і китайців здійснювалось безкоштовне маски-шоу, яке вони з цікавістю дивилися, єхидно сміючись над діючими особами. Інакше, як свинством поведінку земляків було назвати не можна, і нічого, крім сорому, воно у нас не викликало. Хіба після таких вистав будуть нас поважати?