Вуличний кошеня як лакмусовий папірець

Робочий день швидко підходив до бажаного кінця. Всі співробітники офісу, надягаючи теплі пальта і шуби, весело базікали про звичні для цього часу доби дрібницях - жінки про те, якими кулінарними шедеврами побалують на вечерю свої сім'ї, чоловіка про те, де і як проведуть вечір після важкого робочого дня - всі були радісно порушені - після чого вони повільно і як би неохоче потяглися до заводської прохідної.

Єгор, не кваплячись, щоб не штовхатися у турнікета на виході, де всі зображували один перед одним неквапливу привітну люб'язність, в той час, як хотіли тільки одного - скоріше покинути стіни рідного заводу - грунтовно застебнувся на всі ґудзики, і, окинувши прощальним поглядом тісне місце свого добровільного ув'язнення - до завтра, моя робоча юдоль! - Пружинячим кроком попрямував до місця, за яким починалася свобода.

На вулиці дув супротивний північний вітер, зло взвіхрівая в повітрі пластівці брудно-сірого снігу - заводські печі чадили невтомно день і ніч, старанно прикрашаючи все навколо в безрадісні тьмяні тони. Навіть сніг, не долетівши до березневих підталих калюж, десь на висоті цих смердючих пекельних труб, за яку-небудь хвилину свого вільного падіння вниз до грішної землі, робився зовсім сивим.

За воротами, по розбитій, в потворних віспинами-воронках, як після повітряного обстрілу, узбіччі, гуськом, поодинці і невеликими групами, хто жваво, але більшість все ж втомлено і відчужено, брели вже такі знайомі Єгору за останні два роки роботи на заводі, люди - а насправді, зовсім чужі чоловіки і жінки з довколишніх, таких же безликих і схожих один на одного, фабрик, заводів і контор. Кожен поспішав додому - до своїх родин, рідним і близьким - чоловікам, дружинам, дітям.

Незважаючи на сумний березневий краєвид, настрій у Єгора було чудове. Сьогодні на роботі, за довгі старання, які, як йому здавалося, вперто залишалися непоміченими його начальством, його, нарешті, похвалив сам директор заводу. Єгор бачив, як від злості стиснулися в тонку смужку губи його безпосереднього начальника, який тримав Єгора за рохлей і недоумка, здатного тільки вносити плутанину в його тонко продумані плани-інтриги, коли він почув слова схвалення від «самого» - того, чийого гніву боялися все і чийого благовоління шукали все. Але плювати! Не те, щоб Єгор жадав чийого то схвалення і шукав похвали - ні, він був не настільки пихатий і вже пізнав славу мідних труб, - але все ж, чорт забирай, приємно, коли твої труди не проходять непоміченими.

Крім того, сьогодні був день получки - чим не привід для радості? Єгор збирався по дорозі зняти з рахунку трохи грошей і влаштувати собі невеликий і цілком заслужений сабантуй - а попросту зайти в найближчий шинок і навернути горілочки з запітнілого графинчика - грам отак двісті п'ятдесят під солоненькі грибочки да добре прожарений свинячий бочок - до біса супи-отруту з пакету і смажену картоплю вечорами - після того, як його залишила дружина, назвавши невдахою у всьому, він готував собі сам. А чому б і не покутить? Хто йому заборонить? Він сам собі господар!

На зустріч йому попалася галаслива зграйка прехорошенькой дівчат. Вони заклично заливалися дзвінким сміхом, мабуть від якоїсь банальної історії зі студентського життя або бородатого анекдоту на новий лад, закидають назад свої точені головки, сором'язливо і в той же час кокетливо прикриваючи ручкою рот, в той же час ведучи по сторонам нещадний вогонь своїми очицями - ех, до чого ж гарні студентки! Єгор з нахабнуватою сміливістю, яка так подобається жінкам, але яка не завжди себе виявляє в потрібний момент, розглядав від душі веселяться панночок. Ті прихильно відповіли йому грайливим поглядом.

«Життя, все-таки, не така погана штука - якщо залишити позаду денні печалі, там, де вони застигли тебе, а не волочити їх, крім їх же волі, з місця на місце, віддаючись мазохісткою саможалості, і поглянути на неї, життя , з іншого, світлої сторони »- філософськи міркував сам із собою Єгор. «У житті завжди є місце хорошому, в ній завжди маса приємних дрібниць, і треба лише вміти помічати їх і отримувати від них задоволення, не претендуючи на більше ...».

Раптом, проходячи повз зупинки повної в очікуванні автобуса людей, ліворуч, серед брудних калюж і торішніх пожухлої листя, його погляд несподівано спіткнувся об щось незрозуміло руде і живе. Єгор зупинився. Придивився. Кошеня.

Він сидів прямо на стежці біля узбіччя, по якій снують роботяги, не завжди тверезі, квапляться манівцями на роботу і з роботи, неприродно маленький, худий спинкою до всіх, і якось неприродно погойдувався з боку в бік, немов медитував.

Обережно зайшовши з правого боку, Єгор підійшов ближче, щоб як слід його розглядати. Те, що він побачив, змусило його здригнутися від жаху і пошкодувати про свій безмірному цікавості. Бог ти мій! Свята Діва Марія! Вся права сторона нещасної тварини була в запеченою, упереміш з брудом і крихтами листя, крові, його праве око повністю запливло - по всій видимості, очей був вибитий і витік, забруднивши матовою слизом все праву сторону мордочки, права лапка була неприродно вивернута тильною стороною вперед - напевно, поламана.

Кошеня був неймовірно маленький - немов тільки що народжений - з біло-рудої шерсткою в грудочках бруду, уламках гілочок, листі. Він дивним і яким то моторошним чином, як п'яний, погойдувався з боку в бік, всякий раз провалюючись все нижче і нижче, коли вага його крихітного тіла припадав на праву неприродно вивернула лапку.

Єгор сів навпочіпки, з жахом розглядав нещасної тварина. Було очевидно, що кошеня зовсім поганий і довго не протягне. Або на нього ненавмисно наступить який-небудь п'яний робітник, чи він замерзне цієї ж ночі, або він загине від отриманих ран на наступний же день.

Від цих думок серце Єгора болісно стислося, а під ложечкою незвично засмоктало - явна ознака нудоти. Недовго думаючи - іноді не потрібно противитися своїм основним інстинктам, задаючи різні «цивілізовані» питання - наша природа знає краще нас, як нам слід вчинити в тому чи іншому випадку - він повільно простягнув праву руку, обережно обхопив пальцями крихітне тільце тварини - кошеня навіть не відреагував на дотик - і, піднявши його на руки, обережно притиснув його до правого боку, затуливши лівою долонею від холодного вітру і цікавих поглядів, дбайливо, щоб ніяк не потривожити кошеня, задріботів крізь натовпи людей у напрямку до дому.

Йти було незручно - Єгору доводилося тримати обидві руки з правого боку, наче він сам був поранений в правий бік. Руки, жирні від крові, відчували тепло маленької грудочки, в якому ще жевріли залишки життя.

У голові промайнуло, що гроші зняти з рахунку вже не вийде, і про вечірній свято з холодною горілочкою і соковитим свинячим бочком теж доведеться забути.

Єгору дуже не хотілося відмовлятися від своїх скромних планів. Йому навіть стало шкода себе. «Може залишити його де-небудь в кущах, де його ніхто не потривожить, і дати спокійно відійти в свій котячий рай? Все одно, не виживе ».

Але, подумки вилаяв себе за легкодухий егоїзм - як таке може прийти в голову, коли, можливо нещасна життя цієї божої тварі зараз залежить тільки від нього! - І обережно продовжував свій шлях.

До будинку було неблизько, та й руки вже затекли від незручного положення, і Єгор вирішив проїхати три зупинки на тролейбусі. А звідти до будинку вже рукою подати.

Прочекавши на зупинці не більше п'яти хвилин, він сів на підоспілому «двійку», і обережно, під цікаві погляди пасажирів, опустився на вільне сидіння.

Стояла поруч з ним повна дама, в хутряному комірі по самі брови, з гидливою гримасою дивилася на те, що Єгор так дбайливо притискав до себе, по всій видимості, намагаючись розгледіти, що за брудний шматок вовни визирає з його долонь.

Він від малодушності не наважувався поглянути на кошеня, розуміючи, що нічого втішного не побачить. Він також розумів, що куртка його був забруднений кров'ю і брудом, а сам вид його добропорядним громадянам здавався незвичайним і навіть підозрілим.

Що сиділи по праву руки дівчатка-підлітки, одна з яких хвилину тому слухала плеєр, смикаючи, як заводна в такт головою, а інша з хрускотом щось жувала - чи то чіпси, чи то ще щось, - перестали слухати і жувати, і, на якусь мить, заціпеніло втупилися на закривавлений і брудний клубок, який саме в цей момент вирішив подати ознаки життя і заворушився в липких від крові долонях Єгора.

Тролейбус зупинився на зупинці, відкривши тільки передні двері. В салон увійшли чоловік і жінка з іменними таркеткамі на грудях. Контроль. Єгор раптом спохватився, що зайнятий думками про ще живому трупики в своїх затерплих руках-гаках, він зовсім забув прокомпостирувати талон. «Тепер оштрафують, а у мене і на штраф грошей не вистачить» - застукало в голові. Але його метушлива незручність тут же зникла, поступившись місцем незрозуміло звідки взялася спокійної впевненості - тієї впевненості, яка буває, коли точно знаєш, що ти правий, незважаючи ні на що.

- Ваш квиточок - не дуже люб'язно запитала жінка-контролер.

- У мене немає квитка. Вибачте - спокійно відповів Єгор.

- Чому? Платіть штраф.

- Ви бачите, у мене зайняті руки. Я не міг прокомпостирувати талон. І потім

вони всі в крові, щоб лізти в кишеню - впевнено, сам не впізнаючи свого голосу, майже прошепотів Єгор.

Жінка-контролер, як на божевільного, або що гірше - вбивцю, дивилася на нього. Потім вона перевела погляд на те, що Єгор обережно і дбайливо притискав до грудей.

- Виходьте. Поїдете у відділення міліції.

- Вибачте, але я не можу. У мене на руках тварина, яка гине. Тому

я не пробив талон, і тому зараз я поїду додому. Думаю, ви розумієте.

- Сергій, йди сюди - заволала на весь тролейбус жінка-контролер - цей

громадянин без квитка! Штраф платити не хоче! Та ще везе якусь погань в руках! Весь у крові!

Що залишилися в тролейбусі пасажири почали обурюватися. Всі вони, мовляв,

після важкого робочого дня квапляться на заслужений відпочинок, а тут, через одного «зайця» стоїть весь тролейбус.

- Та виведіть його, нарешті! - Заголосила повна дама, яка п'ять хвилин

назад свердлив Єгора своїм незадоволеним поглядом.

На допомогу жінці з таркеткой наспів другий контролер, Сергій, як його

назвала жінка-контролер, чоловік міцної статури з перебитим носом, погляд якого, здавалося, підозрював всіх і вся.

- Ти чо наглеешь, хлопець? Давай, виходь! Давай! Давай! - Закричав він, відразу

втративши терпіння.

- Вибачте, але я поїду далі. Хіба ви не бачите, що на руках у мене вмирає

тварина? Невже в вас зовсім немає жалості? Ви ж люди.

- Плати штраф або виходь! Давай! А міркувати і казки розповідати будеш

дома! - Кричав Сергій, розмахуючи руками, немов збирався застосувати силу - І не затримуй!

- Залиште хлопця в спокої! - Раптом пролунав бас у мене за спиною - У нього тварина

гине, а ви тут за три копійки суд Лінча влаштувати готові!

Єгор повернув голову і подивився на свого заступника, очікуючи побачити

значних розмірів чоловіка. Але замість уявного Іллі Муромця, він побачив невисокого мужичка в кирзових чоботях і дірявому ватнику. «Для повноти картини цигарки в куточку рота не вистачає» - подумав Єгор.

- Відпустіть його. Якщо треба я штраф заплачу. Скільки? - Зло запитав мужичок в

кирзаках.

Перевіряючі зам'ялися, переглянулися, після чого контролер Сергій, в якому то

Чи прокинулася давно спавшая совість, чи то він не хотів зв'язуватися з ще одним «свідомим», махнув рукою і прошамкав:

- Чорт з вами. Хай їдуть. Підемо - сказав він, звертаючись до своєї напарниці.

Вони обидва невдоволено, немов ображені в своїх найкращих почуттях, вивалилися з салону, і тролейбус рушив далі.

Єгор зійшов на наступній зупинці і через п'ять хвилин був уже вдома. Уклавши нещасну тварину на підвернувся під руку старий шматок поролону у теплій батареї, він обережно оглянув його рани. Лапка була поламана так, що було видно кістку. Шерстка на грудях була до такої міри закривавлена і брудна, що розглянути рану, без попередньої обробки, не представлялося можливим. Що ж стосується очного синця - то, судячи з білої субстанції, забруднити всю праву сторону мордочки і частина шиї тварини, очей був безповоротно втрачений.

Бока кошеня слабо здіймалися - що означало, що не все ще було втрачено. Єгор розумів, що з настільки складними ранами він своїми силами і знаннями попросту не впорається. Кость треба вправити, рани обробити, зробити щеплення - чи що там - проти правця.

Не гаючи часу, він дізнався в довідковій номер ветлікарні. Не гаючись, зателефонував туди. Флегматичний жіночий голос повідомив йому, що робочий час вже закінчилося - привозите Тузика - чи хто там у вас - завтра з ранку.

-До ранку мій Тузик може не дотягнути! - Втративши терпіння, загорлав в трубку Єгор.

- Це ваші проблеми - так само флегматично відповіла жінка і повісила трубку.

- Ну що за виродки! Втім, їм на людей наплювати - не те що на Тузик!

У довідковій він дізнався номер платній ветеринарної клініки. Подзвонив. Вже через

двадцять хвилин молодий чоловік у білому халаті сидів поруч з вмираючим кошеням.

- Випадок майже безнадійний. Наскільки можна судити по зовнішньому огляду,

для більш детального обстеження потрібно робити рентген. Переламані кілька ребер, порізана чимось гострим грудна клітка - звідси стільки крові, - відкритий перелом кістки правої кінцівки.

- А око? - Схвильовано поцікавився Єгор.

- Що око? Просто сильний синець. А так, очей на місці - відповів собачий

доктор.

- І що можна зробити, доктор?

- Що зробити. Приспати, щоб не мучився. Кошеня ще маленький, слабенький.

Думаю, він не вибереться.

- Але, все ж, доктор. А? - Єгору було шкода до сліз цього нещасного вуличного кота,

якого він знав 2:00 від роду.

- Ну, кістка лапи можна і зараз вправити. Зробимо укольчик, щоб було не

боляче. Накладемо шину. Опрацюємо ранки. А там - дивіться самі.

Через півгодини ветеринар пішов. Кость була вправлений і загіпсована. Рани на грудях і оці знезаражені і оброблені перекисом і йодом. Кошеняті було вколоти знеболювальне, яке було і снодійним, від чого тварина взагалі перестало реагувати на зовнішні подразники. Також собачий доктор залишив якісь вітаміни у вигляді крапель - для підтримки життєвих сил.

За годину лікування на дому Єгор виклав півтори тисячі - грабіж серед білого дня, - але йому було рівним рахунком плювати. Головне, що з'явилася надія, що котик, можливо, видужає і що вже зараз йому не так боляче, як було до цього.

Далеко за північ, Єгор, голодний і не переодягся, сидів у заяложених шматка поролону, на якому лежало незрозуміле руде істота в бинтах і йоді. Нехрещений і ніколи раніше не бував у церкві, ніколи не молився, він, як заведений, зі сльозами на очах, повторював одну й ту ж мантру: «Господи, нехай він живе! Нехай він тільки живе, Господи! Якщо ти є, якщо чуєш мене, спаси і сохрани цю тварюку Божу! Не дай померти цьому шматку м'яса. Не дай йому померти, Господи! Господи, ти чуєш мене ?! Не дай йому померти, не дай йому померти, не дай йому померти ... ».