Вперед, туди, в капіталізм чи в Союз назад? Кому від вибору такого иль виборів приємно?
Ми можемо стати байдужими, для цього потрібно небагато - пересидіти, перетерпіти або все "перепутать".
Політичних партій поменшало, на вибори стали ходити не так організовано, як раніше, як на свято, в передчутті поподчівать себе делікатесами і надіями на більш світле майбутнє. Куди розчинилися партії і партійки, такі численні ще не так давно? Зрозуміло, що розчинилися в основних. А лідери їх, стримуючи амбіції, зовсім зникли з поля зору. Як звикли ми за багато років до однопартійної системи, так, загалом, мало що змінилося і зараз.
Може так і краще? Правлячої партії легше вирішувати поставлені завдання, референдуми відійшли на задній план, погоджувати прийняття рішень вже не настільки важливо. На місцях, все на своїх місцях. У Держдумі стало набагато спокійніше, вже не показують постійно її засідань, так що залучають загальну увагу. Телеглядачі, раніше очікують побачити шоу і чвари протидіючих партій, переключилися на численні серіали, ток-шоу та «развлекаловку». Краса. Спокій. Або нам це тільки снитися?
Жириновський - джерело ідей, вправний полемік, що вносить ажіотаж в будь-якому місці і в будь-який час, старіє. Видно, що запал пристрастей зведений нанівець, рідше чути його «маячня».
А міг стати президентом, трохи голосів тоді не вистачило.
Мабуть, лише він на увазі залишився. А нових ораторів, мислителів, політиків, яскравих особистостей такого рівня, які могли б внести в наше життя різноманітність суджень, розмов, прагнень, на горизонті якось не проглядається. Наступників, які виникнуть нізвідки, і про які ми навіть не можемо підозрювати, напевно, достатньо. Вони чекають свого часу. Але нинішня політична життя нашої країни, мені здається, нуднувата. Немає свіжих думок, ідей. Вирішуємо постійно одні й ті ж проблеми, які й не вирішуються толком, але хоч вигляд робиться.
Країна велика, проблем накопичилося багато, а населення з кожним роком тільки зменшується і відсоток розумних, талановитих, а тим більше геніальних, теж падає.
Молоде покоління стурбоване більше особистим. Це добре, але в чому ж їх, молодих, громадянська позиція? Думати тільки про те, як заробити більше грошей, щоб хоч трішки наблизитися до «героям нашого часу», олігархам?
Добре ще, що є багато добрих, чуйних людей, здатних реагувати на чужі біди, здатних віддати останнє, що потрапили в біду, що збирає кошти для конкретної людини, частіше дитини, у батьків якого, немає достатніх коштів, для лікування як у нас, так і за кордоном. Такими «меценатами», збирається деколи більше коштів, ніж може надати Мінздоровсоцрозвитку, цілком здатне придбати і обладнання і підготувати потрібних фахівців. Якось все тече повільно, ніяк ми не встигаємо йти в ногу з часом. Вирішуємо старі проблеми, а до нових, відповідно, руки не доходять. Невже так буде завжди?
Нас все більше напихають цифрами, в яких можна заплутатися. Котирування, курси, статистичні дані, економічні терміни, інфляція, девальвація, спекуляція, і цих «... ція» безліч. А суспільство, частіше розглядається як єдине ціле, хоча від Москви до Владивостока і від Краснодарського краю до Північних територій ой як все по-різному. Комусь і літати нікуди не треба, крім курортів, а хтось ніколи так і не побачить своїх близьких і родичів, розсіяних по всій країні, в ще не так далеке, радянський час.
Хто ми? Велика країна з великими можливостями великих людей або країна рівних можливостей для більшості?
