Як наполеонівський маршал Жан Бернадот став королем Швеції і союзником Росії?
26 січня 1763 в гасконським містечку По в сім'ї адвоката Анрі Бернадота народився син, названий при хрещенні Жаном Батистом. Здавалося, доля хлопчика заздалегідь зумовлена: адвокатська практика і життя буржуа, а якщо пощастить - до кінця життя покупка дворянського титулу. Навіть у найсміливіших мріях Анрі Бернадот не міг припустити, що його син з часом стане королем одного з найбільших європейських держав. На щастя, Жан не пішов по стопах батька, а в 17 років обрав військову кар'єру.
Солдат короля Франції
Після смерті батька Жан Бернадот завербувався в піхотний полк і відправився служити на Корсику. Цікаво, що його служба почалася в містечку Аяччо на батьківщині Наполеона Бонапарта. У 1784 році Бернадота перевели в Гренобль. Жан, який став сумлінним служакою, користувався розташуванням командирів, але єдиною перспективою для нього був чин сержанта, який він отримав тільки в 1788 році. У цьому ж році бравий сержант Бернадот під час антиурядового заколоту в Греноблі не замислюючись наказав солдатам стріляти по повсталих. Він ще не припускав, що незабаром і сам опиниться в лавах революційної армії.
Генерал французької революції
Бурхливі події французької революції виносили до слави і успіху людей сильних і талановитих. А Бернадот виявився саме таким. На початку 1790 він став офіцером, а весну 1794 зустрічав вже бригадним генералом, відмінно зарекомендували себе в багатьох битвах, що й дозволило йому стрімко вирости в чинах.
У 1797 році Жан Бернадот познайомився з Бонапартом. Судячи з усього, спочатку стосунки у них були дуже дружніми, так як Наполеон навіть не став опиратися весіллі Жана на дочці марсельського торговця шовком і судновласника Дезіре Кларі, за якої сам певний час залицявся. Як кажуть, дівчині пощастило - за кого б не вийшла, все одно стала б імператрицею. До речі, її сестра вийшла заміж за брата Наполеона, Жозефа. Так що генерали поріднилися.
У 1799 році у молодого подружжя народився син, якому дали скандинавське ім'я Оскар - ось вже знак долі, адже йому належало після батька зайняти престол Швеції. Але це все в далекому майбутньому, а поки Жан успішно боровся з ворогами Французької республіки, завоювавши славу одного з найталановитіших генералів, і навіть встиг ненадовго стати військовим міністром.
Під час перевороту вісімнадцятого брюмера Бернадот зайняв нейтральну позицію. Він не став підтримувати Бонапарта, але і не став захищати Директорію. З цього часу в його відносинах з Наполеоном намітилася помітна тріщина, але до розриву було ще дуже далеко. Бонапарт продовжував вірити Жану і відмахувався від доповідей поліції про участь свого родича в республіканських змовах, тим більш, що всі доручені Бернадот завдання той виконував сумлінно, а до Наполеона виявляв лояльність.
Наполеонівський маршал
Після проголошення в 1804 році Наполеона імператором, Бернадот отримав чин маршала. Якийсь час він був намісником у Ганновері, а потім підійшов час чергових воєн, але вже з коаліцією, куди входила і Росія.
У військовій кампанії 1805 Бернадот командував армійським корпусом. Маршал відзначився в Ульмського битві, захопив Інгольштадт, форсувавши Дунай, вийшов до Мюнхену і блокував армію генерала Макка, забезпечивши її розгром. Брав участь в Аустерліцком битві, причому Наполеон поставив його корпус в центр французьких військ. За видатні військові заслуги в 1806 році Бернадот був удостоєний титулу князя Понтекорво.
У 1806 році маршал впевнено громив пруссаків, примусивши армію Г. Блюхера до капітуляції. Тоді й відбулася подія, з часом принесло йому шведську корону. У полон до Бернадот потрапив великий шведський загін полковника Мернер. До полонених маршал поставився з участю, а частина з них він навіть відпустив, ніж завоював симпатію шведів.
Але війна тривала, у січні 1807 вже на території Польщі маршал знову зіткнувся з росіянами. Цього разу битва при Морунгене він програв. Незабаром настав черговий світ. Якийсь час Бернадот був намісником у Данії та Північної Німеччини, губернатором Ганзейских міст. Знову воював з австрійцями, втративши при Ваграме майже половину свого корпусу. І навіть встиг «схрестити зброю» з англійцями, розбивши їх у Вальхерна.
Спадкоємець шведського престолу
У 1809 році доля Бернадота круто змінилася. У Швеції, яка перебуває в певній залежності від Франції, після перевороту королем став бездітний Карл XIII. Шведський парламент, заручившись згодою Бернадота, попросив Наполеона «виділити» в спадкоємці престолу популярного в Скандинавії французького маршала. Єдиною застереженням було прийняття Бернадота лютеранської віри. Згода Наполеона було отримано, восени 1810 Жан Бернадот, получілвшій ім'я Карл Юхан, став прийомним сином короля і спадкоємцем престолу Швеції.
Якщо спочатку Карл Юхан підтримував політику Наполеона, а Швеція навіть брала участь у континентальній блокаді Англії, то незабаром він «вийшов з підпорядкування». Швеція не підтримала війну Франції з Росією, уклавши з останньою взаємовигідний договір, чому немало сприяли особисті зустрічі спадкоємця престолу з членом російської делегації полковником Чернишовим, якому Бернадот симпатизував. Варто врахувати, що Карлу Юхану довелося подолати жорстку опозицію прихильників повернення Фінляндії, відвойованої Росією у війні 1808-1809 років.
Авантюра Наполеона з походом в Росію закінчилася повним провалом, ніж відразу ж скористалася Швеція, увійшовши в антинаполеонівську коаліцію. Під командуванням Бернадота Північна (шведська) армія взяла участь у Битві народів під Лейпцигом, потім блокувала Данію, змусивши данського короля Фредеріка VI віддати Норвегію Швеції. Брали участь шведи і в наступі на Париж.
Незабаром Бернадот знадобилася дружба з Росією, коли частина держав Європи відмовилися визнати його легітимність, як шведського кронпринца. Завдяки підтримці Росії влада він утримав, хоча і довелося поступитися Пруссії Західну Померанію.
Король Швеції та Норвегії
5 лютого 1818 Бернадот був проголошений королем Швеції і Норвегії під іменем Карл XIV Юхан. Правити йому належало більше 25 років, які стали для Швеції роками бурхливого економічного зростання. Не можна сказати, що правління Карла XIV проходило без проблем. Колишній наполеонівський маршал відрізнявся авторитаризмом, порядок наводив жорсткою рукою, але суперечності з опозицією намагався вирішувати по можливості без репресій. У міжнародних відносинах Карл XIV дотримувався миролюбної політики, прагнучи зберігати дружні відносини з Росією і Англією.
Карл XIV Юхан помер 8 березня 1844 в Стокгольмі у віці 81 року. Престол після нього успадкував син - Оскар I. Династія шведських королів Бернадотів, засновником якої став славетний наполеонівський маршал, продовжує царювати в Швеції і в наші дні.
