«Гликман 100»: про кого портрети і для чого мемуари?
9 серпня 2013 в Краєзнавчому музеї м Ломоносова-Оранієнбаума (вул. Еленинская, 25) відкрилася виставка портретного живопису Г.Д. Глікмана. Експозиція називається «Гликман 100» і присвячена сторіччю з дня народження скульптора і живописця.
Незвичайне і складне відчуття у виставковому залі: ставлення до робіт ГДГ, як називали його друзі, неоднозначне. Простір виткане з складних енергетичних пут- серед нас, перших відвідувачів виставки, були й ті, кому хотілося швидше залишити приміщення. Чому?
На це питання легко знайдеться відповідь, якщо вивчити біографію скульптора і художника. Якщо прислухатися до його влучним словами про те, що особа людини для художника - відображення минулого, сьогодення і майбутнього. Його рок. Його фатум. А серед друзів і однодумців, серед тих, хто був доріг художнику, дуже багато людей з важкою, нестерпно важкої долею. Тому й Петля на шиї Цвєтаєвої, і Пастернак в тюремній сорочці. Тому й доля картин - закриття епатажної виставки в Ленінградському Будинку композиторів через два дні, в 1968-му році. Тому й еміграція в Німеччину у віці 70-ти років і в чині лейтенанта артилерії - ветерана, який дійшов під час війни до Берліна. Тому й живопис Глікмана на офіційному сайті, доступна тільки німецькою мовою ...
Але от же, що живуть. Слухаючи розповідь про те, як ГДГ сперечався з друзями (Мравінського Чи, Шостаковичем ...), як спостерігав за роботою Шагала, слухаючи про те, що «з мемуарів скульптора і художника ми дізналися», я прийшла до несподіваного висновку. І навіть поставила запитання оточуючим: ви пишете мемуари? Здогадайтеся, який я отримала відповідь. Задала питання собі, відповіла - ну я-то хто, а навколо ... І раптом стала розуміти, що навколо - ті самі великі, які сьогодні ще не великі. Що мої друзі та знайомі - люди, які залишають слід у Історії. Які вміють, хочуть, талановиті і дуже цікаві.
Загалом, я собі пообіцяла, що буду писати мемуари. І якщо ГДГ засів за них після сімдесяти, уже в еміграції, я поки теж почекаю. Ні-ні, я нітрохи не виправдовуюсь ні віком, ні хронікою в соцмережі. Напишу, друзі. Я навіть назву мемуарів вже придумала. А поки - приїжджайте до нас на виставку в Краєзнавчий музей. Уявіть тільки, що це - перша виставка Г.Д. Глікмана після того самого горезвісного Будинки композиторів. Перша в Пітері!
Виставка триватиме до 6 вересня 2013-го року, і спасибі за неї колекціонерові А. Шепскісу, куратору В. Удальцову, і звичайно ж, директору Музею Ю. Кучук, а також усім працівникам Музею. Окрема подяка - В. Журавльову за статті про Г.Д. Глікманом в нашому журналі.
