Що таке «Баухауз»?

Німецьке слово «баухауз» перекладається на російську мову як «будівництво будинку». У 1919 році в німецькому місті Веймарі була відкрита архітектурна школа під такою назвою.

Чому саме у Веймарі? Тому що це місто, що був колись столицею Саксонського князівства, славився як центр літератури і мистецтва. У другій половині 18-го - початку 19-го століття Веймар був одним з центрів німецького Просвітництва. З тих часів над ним майорять імена Гете і Шиллера. На початку 20-го століття тут діяли школа образотворчих мистецтв і школа прикладного мистецтва. В результаті об'єднання цих двох мистецьких навчальних закладів виникла школа «Баухауз».

До того ж Веймар був місті не столичним, а значить більш дешевим. Архітектурна школа «Баухауз», перебуваючи у Веймарі, могла приймати більш демократичну публіку, до чого вона і прагнула. Школа була позбавлена станових забобонів.

І національних забобонів теж. У «Баухаузе» викладало чимало єврейських викладачів. А при вступі сюди єврейським абітурієнтам перешкод не чинилося. Тому в Веймар з'їжджалися на навчання не тільки євреї з Німеччини, але також і з сусідніх країн, в яких антисемітських обмежень було предостатньо.

Директором школи протягом тривалого часу був відомий архітектор Вальтер Гроппіус (1883-1969). У Веймарської будівельної школі викладали все, що могло б знадобитися архітектору нового стилю, здатному зводити новаторські будівлі: архітектуру, промисловий дизайн, образотворче мистецтво і теорію будівництва.

У тому, що нова архітектура буде відповіддю на виклик 20-го століття, ніхто не сумнівався. У містах почалося масове житлове будівництво. Цілі вулиці забудовувалися прибутковими будинками для багатих людей. Однак будувати їх за класичними канонами, як палаци і садиби, стало вже неможливо. Ліси колон і псевдодревнегреческіе портики здавалися в новий час марною тратою місця і грошей. Усередині буржуазних будинків з'явилися пристрої, про які в палацах аристократів і не мріяли: опалення, електрику, телефон, водопровід, каналізація, ліфт. Зате різко зменшилася кількість слуг, які проживали разом з господарями. Інженери-будівельники вперше поглянули на будівлю з функціонального боку, як на машину для житла. Новий погляд був прийнятий і архітекторами. Естетика житлових будівель почала змінюватися. А коли передмістя великих європейських міст почали забудовуватися житлами для робітників, цей конструктивний погляд на архітектуру став загальноприйнятим.

Нові можливості в будівництво привніс і новий будівельний матеріал, залізобетон. Всю тяжкість будівлі тепер стало можливим перевести на центральний скелет з бетону, армованого металом. Від зовнішніх і внутрішніх несучих стін можна було відмовитися. Це дозволило застосувати при будівництві і обробці незвичайні матеріали. Наприклад, зробити скляні стіни, як у казці або у романі Н.Г. Чернишевського про прекрасне майбутнє. А внутрішнє планування стало можливим легко перебудовувати, споруджуючи там, де треба, легкі гіпсові стіни. Так з'явився новий напрям в архітектурі, яке отримало назву «Міжнародний стиль», або «Баухауз». У СРСР цей напрям називалося конструктивізмом. Розквіт стилю «Баухауз» в архітектурі і в дизайні припав на кінець 1920-х - початок 1930-х років.

У Німеччині ж відбувся і наглий захід цього стилю. У 1933 році до влади в країні прийшла партія нацистів. Її лідер краще за всіх знав, що потрібно німцям і що їм не потрібно. Тим більше, він краще за всіх знав, якою має бути Справжня Німецька Архітектура. Адже в юності він мріяв бути архітектором.

Природно, що в результаті такого «партійного» втручання в архітектуру «єврейська» школа «Баухауз» була закрита. Сам стиль «Баухауз» був визнаний ублюдочним. Багато будівель, в цьому стилі побудовані, знесли або перебудували «як треба».

Тут уже стало не до художніх суперечок. Єврейські архітектори і будівельники, залишившись без роботи, почали емігрувати, хто в Америку, а дехто - в Палестину. Багато хто з них змогли тут знайти роботу за фахом.

Житло та виробничі приміщення були необхідні, але грошей у замовників було небагато. Тому відносно просте будівництво без вигадливого прикрашення довелося до двору і в Хайфі, і в Єрусалимі. У 1930-і роки Хайфу конструктивістськими будівлями забудував британський архітектор Кліффорд Холлідей (1897 - 1960). Холлідей був таким прихильником конструктивізму, що навіть шотландську церкву в Єрусалимі побудував у міжнародному стилі.

В Єрусалимі, який в 1930-і роки виріс, як на дріжджах, теж будували будинки в модному стилі «Баухауз». Їх ознаки відразу впадають в очі: стрічкові вікна з масивними козирками для захисту від яскравого сонця, незвичайні балкони, закруглені кути, плоскі дахи. Але розгнузданого конструктивізму тут намагалися не допускати. Святе місто все-таки!

А ось в Тель-Авіві було де розгулятися! Тут в масовому порядку почали зводити гарні білі будинки вельми аскетичного дизайну - символи правильно організованої нового життя. Це, до речі, вельми збігалося з панували тоді в місцевому суспільній свідомості соціалістичними ідеалами. «Щастя для всіх, даром, і нехай ніхто не піде скривджений!»

Нові будинки будувалися із залізобетонним каркасом. Каркас, як і було передбачено, брав на себе основний тягар споруди. Це дозволяло робити широкі засклені фасади та відкриті просторі балкони. А ось внутрішні стіни робилися досить халтурно. Один мій знайомий, який знімав квартиру в центрі Тель-Авіва, в цьому переконався. Стінка не витримувала тяжкості звичайної картини в рамі. І не дивно, цементу в ній майже не було, один пісок. Скільки підрядників збагатилося, завдяки цій економії, сказати важко, але уявити можливо.

Дахи нових будинків були плоскими, що дозволяло (в принципі) створити тут громадські майданчики для відпочинку, спорту, розваг. Але таких висот самоорганізації місцеве суспільство не досягло. Плоскі дахи перетворилися на місце для сушіння білизни.

До речі, і дахи для спільного проведення часу, і широкі балкони, і озеленені внутрішні двори, які були головними новаторськими особливостями «Баухауза» в Європі, в тутешніх краях зіграли в унісон з архітектурою тодішнього традиційного багатого арабського будинку. Це робило Тель-Авів чудовим містом і в очах жителів недалекого арабського Яффо.

Будинки в стилі «Баухауз» будували в Тель-Авіві до початку 1960-х років. У цьому стилі зводили і житлові будівлі, і контори, і кінотеатри. А потім прийшла мода на бетонні «американські» хмарочоси. «Баухауз» перестав бути престижним і модерним стилем. У старих будинках оселилися студенти і люди з невисокими доходами. Відповідно, ремонтувати будівлі стали дуже ліниво. «Біле місто» перетворився на сірий.

Доля «Баухауза» в Європі склалася невдало. Навіть якщо при їх будівництві не економили на цементі (як, наприклад, зводячи урядові будівлі в Каунасі), вони вимагали серйозного догляду. Широкі фасади майже щорічно доводилося чистити і фарбувати. До того ж розмашиста «архітектура майбутнього» погано гармоніювала з атмосферою тісних європейських міст, що росли поступово і неспішно. Ну і найголовніше, під час війни більшість будівель, призначених для жителів «прекрасного нового світу», було розбомблено. На їх місці звели нові будинки в абсолютно іншому стилі.

Таким чином, Тель-Авів залишився єдиним у світі «заповідником» «Баухауза», де в цьому стилі були побудовані не вдома, а вулиці і квартали. За що у 2003 році Тель-Авіву і був привласнений статус міста світової спадщини в галузі архітектури. А у тих, хто приїжджає в Ізраїль, з'явився ще один цікавий об'єкт для відвідування.