«Робокоп» (2014). Ще один «залізний» аргумент проти ремейков?

Є два види ремейков. Перші знімаються виключно з метою наживи, за принципом «все нове - це добре забуте старе». Тому для цього типу переробок підбираються виключно касові хіти минулих років, бо в більшості випадків навіть відверта лажа виїжджає в прокаті за рахунок завищених глядацьких очікувань і впізнаваною історії / героїв.

Другий вид - це часовий кіноексперимент, спроба привнести в сюжет нових фарб, доповнити історію деталями, нюансами, сучасними фішками. Модернізація, реставрація, називайте, як хочете. Ну і, зрозуміло, спосіб донести інформацію до нинішнього покоління глядачів, яке в силу надлишку даних не встигає навіть всі новинки відстежувати, не кажучи вже про те, щоб розбиратися в класиці жанру.

Новий «Робокоп» - це щось середнє. Оригінал Пола Верховена був дуже навіть непоганий і донині не розгубив своєї актуальності. Стрічка, знята в далекому 1987 році, зібрала пристойні гроші, отримала масу позитивних рецензій, стала кращою на тематичному кінофестивалі «Сатурн» і навіть відхопила один «технічний» Оскар за монтаж звуку. Це при тому, що в кадрі не було потужних зіркових імен, та й сам фільм в силу ряду причин заслужив в американському прокаті дорослий рейтинг «R» і, отже, не отримав належного релізу в кінотеатрах. Культової стрічка стала вже по виходу на відео, породивши два сиквела і телесеріал. А тепер і ремейк, виконаний руками лауреата Берлінале бразильця Жозе Падільї.

... У недалекому майбутньому американці зовсім розлінились і здійснюють політику «невтручання» за допомогою кібернетичних організмів. Громадяни формально щасливі, адже завдяки могутньої корпорації «ОмніКорп» їм більше не потрібно надсилати в гарячі точки своїх синів, всю роботу по боротьбі з «терористами» поклали на роботів різного калібру. Що характерно, у себе вдома американці не горять бажанням наповнити вулиці загонами бездушних кіборгів, які в силу відсутності людяності можуть запросто потоптати і правило Міранди, та інші права людини. Що загрожує відкотом в кам'яний вік, коли будь-які майнові та соціальні питання вирішувалися за принципом «у кого кийок міцніше, той і правий».

І тоді бос «ОмніКорп» Реймонд Селларс вирішується на ризикований маркетинговий хід. Подібно професора Преображенського він пропонує з'єднати звичайного поліцейського з комп'ютерними технологіями, щоб отримати робота «з людським обличчям». Для цих цілей Селларс підшукує нещасного каліку з числа колишніх копів, щоб перетворити його в одушевлену механізовану одиницю і дати жителям Америки те, чого вони так жадають. Незабаром і варіант підвертається ідеальний: детектив Алекс Мерфі перейшов доріжку великому торговцю зброєю і в результаті вибуху постраждав так, що тільки чарівники «ОмніКорп» можуть дати йому друге життя.

Експеримент пройшов відмінно. «Робокоп» сподобався платникам податків, і політичний акт, який заважає «ОмніКорп» працювати на внутрішньому ринку, ось-ось буде скасовано. Біда в тому, що одухотворений і емоційно підкований боєць зі злочинністю загрожує своїм завзяттям підірвати основу американського суспільства, де політики і комерсанти пов'язані тонкими, але міцними нитками корупції. Грубо кажучи, залізяка суне ніс куди не слід, зайво завзято виконуючи свої обов'язки. Однак якщо детектива Алекса Мерфі злочинці взяли в облогу швидко, то урезонити Робокопа їм навряд чи вдасться ...

Мені здається, або Голлівуд захопився самоцитування? У якийсь момент рімейки перестали бути винятком із правил, стали буденністю, окремим напрямком. Чи то від ліні, чи то від тупості, але сьогодні простіше переписати, переробити, скопіювати буква в букву, ніж створити щось своє, справжнє, щоб запам'яталося на роки вперед. І кожен раз ми наївно чекаємо, що копія буде краще оригіналу, але, на жаль, ніякі новомодні комп'ютерні технології не здатні приховати відсутність фантазії і винахідливості.

Навіть у відриві від оригіналу, з яким новий «Робокоп» доводиться порівнювати, фільм у Жозе Падільї не відбувся. Ні як бойовик, ні як драма, ні як злободенна сатира на сучасне суспільство, в якому сповідається принцип «були б гроші, решта додасться». Картина вийшла порожній, вихолощеної, прісної. Куди саме поділися витрачені на проект 100 мільйонів доларів, незрозуміло. Чи то на гонорари запрошеним зіркам, начебто Гарі Олдмана, Майкла Кітона і Семюела Л. Джексона, чи то на маркетингову розкрутку, чи то на відтворення гламурного образу «робокопа». Ніщо з перерахованого не врятувало фільм від закономірного фінансового фіаско, однак за впізнаваність бренду і супергероя глядачі заплатили куди більше, ніж за менш популярного «Суддю Дредд» в минулому році.

Хочеться відзначити і той факт, що в «Робокоп-2014», який на догоду комерційним цілям обзавівся нешкідливим підлітковим рейтингу, геть відсутні злі дядьки. Повивелісь все. Згадуємо розкішного мерзотника і садиста Кларенса Боддікера у виконанні Кертвуд Сміта, а потім дивимося на абсолютно нікакущій Патріка Герроу, який нібито є осередком зла і винуватцем усіх бід поліцейського Мерфі. Насправді, мигтять під ногами копа просто і ефективно вивели з гри, причому подсуропілі свої ж, з числа «перевертнів у погонах». Чиї обличчя теж в пам'яті не залишаються, тому як харизми нуль. Ніяких фінальних сутичок і смертельних протистоянь - мерзотники гинуть як мішені, не викликаючи в аудиторії ніяких емоцій. Нібито Мерфі бореться не з людьми, лішівшімі його сім'ї, тулуба і нормального людського майбутнього, а з картонними фігурками у тирі.

Відсутність гідних супротивників зробило «Робокоп» ведмежу послугу. Зате виправдовує офіційний слоган стрічки - «У зла немає шансів», бо немає зла, немає і шансів. І якщо у Верховена сталевий поліцейський карав конкретних мерзотників, то у Падільї вулична війна набуває глобальних масштабів. І тут багато маститі критики раптово розгледіли потужну сатиру на американське суспільство, хоча в очах крутого телеведучого у виконанні Семюела Л. Джексона, що говорить про те, що «Америка - найбільше держава в світі», немає і натяку на стьоб або іронію. У Верховена цих висмоктані з пальця політичних алюзій не було, тому супергерой займався справою, а не нескінченними пошуками себе всередині броньованого костюма.

В результаті сценарних трансформацій картина втратила в брутальності і динаміці, а герой став більш технологічним, смертоносним і, як не дивно, сентиментальним. Стрічка перетворилася з суворого фантастичного бойовика в суміш політичної агітки, психологічної драми та комп'ютерного шутера, що ніяк не можна вважати досягненням. І подібно головному лиходієві, який, сам того не відаючи, викопав собі яму, намагаючись догодити споживачам Америки, автори «Робокопа-2014» теж попали в пастку власної графоманії. Другий поспіль ремейк Верховена (після недавнього «Згадати все») знову довів, що суворий стиль 80-х остаточно став об'єктом ностальгії. Хоча гасло «Будь простіше, і люди до тебе потягнуться» ніхто поки не скасовував.