«ЛІР король». Навіщо нам сьогодні потрібен Шекспір?

П'єса англійського драматурга Уїльяма Шекспіра в постановці художнього керівника театру «Ермітаж» народного артиста Росії Михайла Левітіна виникла в художньому просторі Сергія Бархіна. Прем'єра вистави відбулася 22 серпня 2014 на Новій сцені Майстерні Петра Фоменка. У головній ролі - народний артист Росії Михайло Філіппов.

Драматург в трагедії «Король Лір» відсепарованих людські пороки від людських чеснот з такою майстерністю, що навіть недосвідченому читачеві відразу стає зрозумілим, що є проявом підлості, лестощів, самодурства, жорстокості, а де проглядаються доброта, безкорисливість, порядність і нескінченна відданість. «Король Лір» - це галерея людських достоїнств і пороків, які були в 1608 році. Такими ж залишилися і в 2014-му. Нікуди вони не подінуться. Ніякі слова не змінюють їх сутності, навіть якщо ці слова вириваються з вуст Високопосаджений персони. Ніколи час не перетворювала лицеміра в порядну людину. А порожнього демагога в філософа.

Хоча час від часу мовчить, стаючи «мовчазним». З часом будь мовчання закінчується і все називається своїми словами. Тому твір англійського драматурга не втрачає актуальності. У «мовчазної» часу говорить класика. В сьогоднішнє «мовчазна» час актуальність «Короля Ліра» збільшується в рази. Питання «Навіщо нам сьогодні Шекспір потрібен?» Ніхто не ставить.

Михайло Левітін, постановник вистави «ЛІР король», перед прем'єрою з полегшенням видихнув:

- Ми встигли поставити Ліра!

Про те, як Шекспір описував людину, вже писано-переписано. А от як його в черговий раз поставили на сцені, написати потрібно. Це цікаво. Особливо коли за постановку беруться сучасні класики - народні артисти Росії Михайло Левітін і Михайло Філіппов.

ЛІР (Михайло Філіппов) багатозначно сидить на троні. Він оточений рухомими та нерухомими атрибутами влади. На обличчі відбивається розуміння своєї величі і нерозуміння того, чому він нічого не відчуває. Самодурство у ліра якесь особливе: воно совісне, тонке і інтелігентне. Начебто і самодур, але з високою самокритикою і ... добрими іскрами. Хоча про це писати не варто, краще побачити.

Він оточений почтом. Поруч три дочки. Всі готові догодити. Але королю хочеться ще більше лестощів. У наш час його назвали б «маніяком догоди», тому що він невгамовна, ненаситний. Апетит під час їжі і приходить, і йде. Він бажає почути від дочок, як його люблять. Від слів залежить частка спадщини.

Старша Гонерилья (заслужена артистка Росії Дарина Белоусова) ретельно чеканить слова любові, насилу стримуючи злість і роздратування. Вона буквально кипить від злості. Справжня дочка свого деспота-батька. Вона «вивергає» слова любові, насилу переживаючи зустріч з самодуром. Середня дочка Регана (заслужена артистка Росії Ірина Богданова) підлещується вміло. Зі слів, за батька готова відмовитися від життя. Тільки сподівається, що життя її не знадобиться. Її захльостує презирство до слабшає розумом старому. У любові Регана визнається багатослівно і теж чекає закінчення цього безглуздого церемоніалу.

Справжньої любові у старших дочок немає. Це знають усі. І ЛІР теж. Але слів вимагає все одно. Він формаліст і тиран, згідно першоджерела. Особа Ліра - наче кам'яне. Біля його ніг - влада, відданість, лицемірство і зрада. Він нікому не вірить і втомився від влади.

Молодша дочка Корделія не співає дифірамби. Вона лише дивиться люблячими очима і треться щокою об шорстку руку батька. ЛІР не чує від неї слів любові. А йому так потрібні слова, нехай навіть лицемірні! Він самодур до кінця. Серця свого слухати не звик, хоча воно ніколи не мовчало. У відповідь на мовчання дочки кам'яне обличчя Ліра затьмарюється гнівом. Він проклинає молодшу дочку. Король безпорадно жорстокий і нескінченно самотній. Задихається від гніву і сам перший від нього ж і страждає.

Ліру і віриш, і не віриш. Шекспір дав посил на нескінченну озлобленість і самодурство короля, а в просторі Сергія Бархіна ЛІР вершить нерозсудливості і кається в них одночасно. Він розуміє, що не правий. Але гординя не дає зупинитися власним бесчинствам. Король може вести себе тільки так, а не інакше. Він відчуває свою королівську волю і впадає в безумство від власних же випробувань.

У виставі, незважаючи на «королівський беззаконня», ЛІР людяний і привабливий. Молодша дочка смиренно приймає волю батька, сподіваючись, що він коли-небудь награється королівськими безчинствами. У короля, незважаючи на посіяне ним лицемірство, є люди, що люблять його безкорисливо. Шут короля віртуозно грає на тромбоні (Elias Faingersh - Золотий тромбон Європи, Швеція). Він витягує звуки навіть з куліси (рухома частина інструменту), з мундштука і власних губ, імітуючи голос духового інструменту. Elias є і композитором вистави. Він наповнив кульмінаційні сцени середньовічної пафосністю, комедійної метушливістю і філософське осмислення.

Над Ліром роздумували багато. Лев Толстой відверто ненавидів Шекспіра, а Короля Ліра - особливо. Він навіть писав про це Чехову: «Ви знаєте, що я терпіти не можу Шекспіра. Але ваші п'єси ще гірше ... »

Постановники не забули у виставі процитувати російського класика у ставленні до класику англійської. Про це у виставі не раз емоційно міркують граф Кент (заслужений артист Росії Олексій Шулін) і граф Глостер (народний артист Росії Олександр Пожеж), мнучи в руках фотопринт Льва Миколайовича, одягнений в файл. Адже в Британському королівстві нерідкі зливові бурі. Паперовий портрет може зіпсуватися.

Загортаючи фотографію в файл, в просторі Сергія Бархіна дбайливо ставляться до вітчизняних класиків, навіть безжально критикують класиків закордонних. Простір театру «Ермітаж» зуміло вмістити в себе багато чого. Навіть повагу до некласичного думку класиків. Простір театру многомерно і відобразило різні боки думок, поглядів і людських проявів. Наприклад, самодурство ліра. З одного боку, він дурний і непослідовний. А з іншого - здатний на жертви, нескінченно самотній і люблячий чоловік. Гнів Ліра у виставі здається настільки переконливим, що глядач розуміє, що гнів - це не те, чого потрібно боятися. Боятися треба не гучного гніву, а скритного підлесливості і тихою підлості. Але простір вистави не безкінечне. Воно фізично і морально не дозволило вмістити в себе підступні вбивства і розправи над королівською родиною, які містяться в трагедії класика.

Театр «Ермітаж» запропонував свою версію, нескінченно поважаючи класика і тиражуючи його слова в прекрасному перекладі Григорія Кружкова. Творці вистави не перекроїли трагедію, вони переказали її по-своєму. Лише промовчавши там, де в оригіналі сталися криваві розправи, нелюдські в своїй жорстокості. Але і бог з ними, з жестокостями, хоч вони і класичні. Жорстокостей зараз непробачно багато. Вони, на жаль, не зменшуються. Якщо пророчі слова класиків втілювалися б у життя, як виставу «ЛІР король», втрачаючи по дорозі найжорстокіше, то сучасна історія від цього б тільки виграла.

Спектакль закінчився, наперекір смертям, чудовим гала-акордом під Золотий тромбон Європи - життєствердним, життєзберігаючий і жізневоспевающім. А як ще може жити театр? Адже людей безчинствами роз'єднати не можна. Вони об'єднаються все одно під пророчі звуки середньовічних і сучасних класиків.

Aвтор - Вільям Шекспір

Переклад з англійської - Григорій Кружков

Постановка - Михайло Левітін

Художник-постановник - Сергій Бархин

Художник по костюмах - Марія Кривцова

Композитор - Еліас Файнгерш

Асистент режисера - Алевтина Пузирнікова, Сергій Черних

Помічник режисера - Катерина Варченко

Художник Сергій Бархин

Постановка Михайло Левітін

Актори: Михайло Філіппов, Дарина Белоусова, Сергій Олексяк, Олександр Пожеж, Олексій Шулін, Євген Фроленко, Петро Кудряшов, Ірина Богданова, Дмитро Жаров, Олександр Андрієвич, Олександр Ліванов, Денис Назаренко, Еліас Файнгерш.