«Ненавиджу 1 вересня», або Чому дітей не радує святкова лінійка?
«Ненавиджу 1 вересня», - цю фразу сказав мій молодший брат-другокласник перед майбутнім днем знань. А адже він відвідав святкову лінійку тільки один раз у своєму житті, але вже був повністю розчарований.
Так у чому ж справа? Чому у маленьких діток залишаються не найкращі враження від цього заходу?
Почну, мабуть, з того, що всі діти-дошкільнята мріють потрапити в школу. Згадаймо хоча б дике завзяття Пилипко з оповідання Толстого, та я й сама, подібно цьому наївному персонажу, вирушила колись у перший клас на два роки раніше своїх однолітків.
«Туди ж щодня ходить старший брат чи дівчинка з дому, навпаки- там же задають домашнє завдання і є суворий вчитель, і взагалі, якщо ти ходиш до школи, то нарешті став великим». Подібні думки крутяться в голівці тисяч малюків, і вони з нетерпінням чекають 1 вересня як пропуску у дорослий світ.
Мами наглажівать білосніжні комірці, тата носяться з букетами гвоздик, щоб підготувати своє чадо до знаменної події. Так було і в нашій сім'ї. Але чому очікування урочистого моменту стало набагато приємніше, ніж сам цей момент?
По-перше, дитині довелося вислуховувати сотні нікому не потрібних привітань від персоналу ледве чи ні всього навчального закладу. По-друге, звідки не візьмись прибули представники апарату місцевого самоврядування, у складі 9 осіб, для того щоб нібито привітати першокласників. У підсумку мова їх затягнулася на півтори години.
Весь цей час першокласники стояли з відсутнім виразом обличчя і неодноразово повторювали матерям: «А скоро це закінчиться?» Але не тут-то було: привітання цих представників влади вилилися в передвиборну агітацію. Хотілося було вирвати мікрофон і заволати туди: «Товариші, це ж дитяче свято, ну куди ви лізете зі своїми виборами ??? !!!». В силу адекватності, я цього, звичайно, не зробила, але була обурена до глибини душі.
Хоча це наіскучнейшій для всіх присутніх захід розбавили двадцять хвилин пісень і танців, але скажу чесно, що за три години під відкритим сонцем виступу Алли Пугачової радий не будеш, що вже тут говорити про концерт дитячої самодіяльності.
Пішли ми з моїм молодшим братом-першокласником з цієї лінійки, ледве ноги пересуваючи. Здавалося, що не з дитячого свята повертаємося, а з мітингу всенародного. Надто вже багато нам про політичні установках наговорили.
Забувають багато дорослих про найцінніше в нашому житті, про дітей. Вторгаються зі своєю сірою занудной дійсністю в маленькі дитячі мирки на початку їхнього життєвого шляху. І, що найнеприємніше, з року в рік повторюється подібна картина. До кінця школи учні все рідше відвідують цю злощасну лінійку, адже вона вже давно перестала радувати.
На щастя, не у всіх школах твориться подібне неподобство. Але, тим не менш, все ж хотілося б бачити більше дитячих посмішок, гарних пісень і віршів хоча б у цей день. А таке негативне назва статті - це заклик дорослим задуматися, перш ніж переступати тендітні кордону світорозуміння дитини.
