А чи може книга говорити?
Аудіокнига - це та ж книга, тільки вже прочитана вголос актором, а потім перетворилася на компакт-диск із записом голосу читаючого. Залишається лише прослухати його. Кожен сам для себе вибирає місце і час такого «читання». Найчастіше книги слухають під час зарядки, приготування сніданку чи обіду, на прогулянці, по дорозі на роботу в громадському транспорті і назад, у своєму автомобілі під час стояння в пробках.
Книги, які вміють говорити, на відміну від паперових не вимагають певних умов для читання. Якщо, щоб читати очима необхідно достатнє освітлення, хороший зір, вміння читати, зрештою, то для сприйняття звуку всього цього не потрібно. Власне з цієї властивості і почалася історія аудіокниг.
У 30-х роках ХХ століття в США були зроблені спроби, і досить успішні, по створенню «говорять» книг, в допомогу людям, позбавленим можливості повноцінного читання. Звукові книги спочатку поширювалися виключно всередині спільноти сліпих людей. Тільки до кінця 50х початку 60х аудіокниги надійшли у вільний продаж.
Однак, в Радянському союзі історія аудіокниг почалася дещо раніше. Начитувати книги стали в радіоефірі. 25 грудня 1925 в СРСР відбулася прем'єра радіоп'єси «Вечір у Марії Волконської» Волконського, приуроченої до столітньої річниці повстання на Сенатській площі.
Радіопостановки мали величезну популярність серед слухачів. До речі, перша радиопостановка в США вийшла лише в 1938 році. Орсон Уеллс у прямому радіоефірі читав «Війну світів» Герберта Уеллса.
Радянські радіоспектаклі озвучувалися знаменитими артистами і дикторами і видавалися на вінілових пластинках. Поняття аудіокниг з'явилося лише до кінця ХХ століття. До цього паперові книги не ототожнювалися з їх аудіоверсія. Це було два абсолютно незалежних виду мистецтва.
Сьогодні аудіокнигами називають все, що записано на аудіоносії і не є музикою. «Говорять» книги можуть бути як художні, так і прикладного характеру.
Художня література в прочитанні вголос - це і є радіоспектакль. Гра актора або акторів біля мікрофона, максимально наближена до тексту. Слухання класики розширює кругозір, дозволяє заповнити прогалини в знанні літератури. Прослуховування «Злочину і кари» або «Майстра і Маргарити» в середньому займає близько десяти годин. А прочитання паперової книги зазвичай займає набагато більшу кількість часу. Це не тому, що аудіокниги скорочуються перед начиткою. Ні. Це всього лише людський фактор. Швидкості читання і прослуховування одного і того ж тексту практично не розрізняються (якщо, звичайно, людина не володіє навичками швидкочитання). Вся справа в тому, що читання «з паперу» вимагає відчуженості від інших справ. Не можна читати книгу і одночасно з цим вишивати хрестиком, а прослуховування, як відомо, не займає рук.
Що ж стосується прикладної літератури, то аудіокниги - це просто знахідка для студента або школяра. Визначення, термінологія, правила, історія сприймаються на слух відкладаються в пам'яті на рівні підсвідомості, тобто розуміння. Читаючи підручник очима людина мимоволі «зазубрювати» ту чи іншу інформацію, не вникаючи в неї.
Є у паперовій навчальної літератури один вагомий плюс - це інфографіка, тобто різні графіки, таблиці, схеми, ілюстрації. Подібна запис даних дозволяє наочно представити інформацію і запам'ятати її на рівні зорової пам'яті.
А ось вивчення іноземних мов без аудіозастосувань практично не обходиться. Дуже зручні фонетичні вправи, що дозволяють домогтися правильної вимови вивчається. Важливо й уміння правильно сприймати мову на слух. У китайській мові, наприклад один і той же ієрогліф може мати зовсім різні значення при вимові слова в різних звукових тональностях. Вловити і зрозуміти таку різницю можна виключно на слух. До того ж аудіювання іноземної мови допомагає значно збільшити лексичний запас. Нові слова і фрази без праці запам'ятовуються на асоціативному рівні.
Як при читанні, так і при прослуховуванні починає працювати фантазія. Людина малює в своїй уяві унікальний образ Маргарити, Воланда і кота Бегемота. Існує лише різниця в сприйнятті «паперового» і «озвученого» тексту. Аудиалам простіше закрити очі, вслухатися в голос диктора і уявляти собі сюжет з книги. Візуалам ж навпаки хочеться читати, перечитувати деякі абзаци тексту, щоб уточнити деталі образу героя або дії, і йти в своїй уяві за кожним наступним словом. Звідси і суперечки про те, що краще читати або слухати книги.
У сучасному ритмі життя практично немає місця повноцінному читання. Але читати людині необхідно. Книги розширюють кругозір, збагачують лексику. Аудіокниги стають незамінні для людей, у яких кожна хвилина має особливу цінність. Є у аудіокниг і істотний недолік: вони не розвивають письмову грамотність.
До позитивних якостей «говорять» книг можна віднести і те, що їх виробництво не вимагає істотного витрати природних ресурсів, таких як ліс при виготовленні паперу.
Для прослуховування книг є пара обмежень. Не рекомендується слухати книги під час водіння автомобіля, навіть під час стояння в пробках. Тому прослуховування книги, так само як і читання змушує думати і, отже, відволікає увагу від руху, що може призвести до аварії.
Так само не рекомендується слухати аудіокниги дуже голосно в навушниках. Адже це призводить до підвищеного напрузі слухового апарату
