Чим небезпечне релігійне виховання?

Не секрет, що в Росії православна церква завжди була важливим соціальним інститутом, що грає в житті суспільства далеко не останню роль. В останні роки РПЦ претендує на все більше місце в суспільному, так і в політичному житті. Я хочу звернути особливу увагу на активне лобіювання православною церквою шкільного курсу «основ релігійної культури».

Безумовно, церква здатна зіграти в житті країни позитивну роль. Адже самі апологети православ'я вважають його сприяє зростанню духовності, терпимості, досягнення суспільної згоди. Все це так. Але хіба в період соціалізму наше суспільство було менше духовним, ніж, наприклад, до 1917 року, коли православна церква мала всі можливості для впливу на соціум? Я мовчу про «згоду», про міжнаціональної «терпимості», в яких просто не було необхідності в силу відчуття спільності нашого народу як єдиного, радянського. І досягнуто це було без залучення релігії взагалі і будь-якої Церкви зокрема.

Але мені хотілося б звернути увагу на дещо інші аспекти релігійного виховання. Мова йде про виховання, формування психіки. Звичайно, в першу чергу «виховне» вплив спрямований на «майбутніх прихожан» - дітей, але навіть дорослі схильні до цього впливу. Причому не найгірші з дорослих! А саме ті, хто шукають відповідей на питання про сенс життя, про місце людини в світі, шукають моральні орієнтири, значною мірою втрачені в останні два десятиліття. Інакше кажучи, люди небайдужі, які прагнуть стати краще. Але можливо, з не надто розвиненими аналітичними здібностями. І ці люди легко потрапляють під вплив релігійних організацій, лідируюче місце серед яких займає православна церква.

Отже, які ж якості виховує церква в пастві?

Основне, на мій погляд, укладено в самій характеристиці прихожан: «паства», «паства». Стадо, що потребує пастуха. А стаду не потрібно думати, для цього є пастух, який направить в потрібному напрямку. А для цього потрібно, щоб «пасом» покладався не на себе, а на убраний довірою зовнішній авторитет. Як цього досягти? Перш за все, зробити акцент на віру на противагу розуму і розуміння. І з цим завданням церква цілком успішно справляється навіть відносно дорослих. Що вже говорити про вплив на дітей, ще беззастережно довіряє всьому, сказаному дорослими?

Як показує мій власний досвід спілкування з воцерковленими православними, підміна розуму вірою відбувається дуже успішно. А до віри в догмати впритул примикає віра в церкву, як інститут, і сліпа довіра всього, що сказано представниками церкви. Все! Ми отримуємо покірне стадо, звично наділяє будь-яким «вказівкам зверху».

Але ж є й інша сторона питання. Що б не говорили про те, що і серед великих вчених чимало віруючих, але в цілому релігійне мислення протистоїть матеріалістичному. І перш за все в тому, що матеріалістичне мислення спирається на розум, на розуміння, а значить - на сумнів. Основною перешкодою пізнання світу в цьому випадку є недостатнє знання. Але це перешкода об'єктивне і з часом преодолимое.

Більше того, пізнання світу робить людину сильнішою, і якщо стосовно до матеріалістичного мислення можна говорити про віру, то це віра в людину, в її власні сили і можливості. І саме проти цього направлено мислення релігійне.

Першим ділом віра в людину замінюється вірою у вищі сили-всі кращі людські якості віднімаються у людини і приписуються богу і вже в якості особливої милості вони можуть бути дані людині. Природна людська здатність міркувати і сумніватися пригнічується - її місце займають віра і покора. Місце знань (а головне - бажання знати) займають міфи двох-, трьох- і більше тисячолітньої давності, їх підносили в якості абсолютної істини. А для її сприйняття в цій якості потрібна, насамперед, здатність вірити - як загальна установка, як домінуюче властивість особистості.

Отже, є всі підстави вважати, що така якість, як віра, і буде насамперед виховуватися на уроках «Основ релігійної культури» - нового «закону божого». Наведу лише одну фразу керівника РПЦ: «Ми повинні стандартизувати змістовний компонент освіти і вибудувати систему безперервного православної освіти - від дитсадка до вишу».

Якщо в державі існує церква, церковні вузи мають право на існування. Йдуть в них люди далеко не випадкові і у свідомому віці. Але явне вплив на дітей, на мій вкрай упереджений погляд, неприпустимо.

Допустивши священнослужителів в систему освіти, ми через десять років отримаємо покоління людей, нездатних до критичного мислення. Більше того: люди, виховані священнослужителями на готових шаблонах, виявляться нездатні і до усвідомленого морального вибору, нездатні побачити альтернативи, взагалі розвиватися морально та інтелектуально.

Якщо це і є те виховання, про необхідність якого говорить керівництво країни, то Росію чекає незавидне майбутнє. Втім, багато що тут залежить від нас, від нашої позиції і бажання захистити своїх дітей, бачити їх розумними і самостійними.