Чим більше цифра, тим тепліше

І як тільки не мерзне мій термометр за вікном. Висить собі і мужньо так показує мінус двадцять. Навіть не тремтить.

Хочеться думок в плюс. І ось одна, навіть не думка, а свого роду відкриття.

Позавчора мені розповіли, як один знайомий, міцний і тлумачний дядько, який зламав обидві п'яти, лежить в медсанчастині свого містечка і кидається тарілками в коридор. Чи не від нудьги, ясна річ, а щоб до нього підійшов хоч хто-небудь.

Я згадала літню медсестру, яка ходить по квартирах і нагадує про те, що малюка потрібно привести на щеплення. Не може застати вдома - ходить щодня, і не лякають її ні холоду, ні закриті залізні двері.

Я згадала дядька, який зібрав хор бабусь-ветеранів. Грає їм на акордеоні, а вони співають, все справою зайняті. Рідко коли не виходить на свою роботу - за станом здоров'я. Плече болить.

Це такі плюс двадцять. Люди у віці, яким сидіти б перед телевізором, а вони метушаться, допомагають, вигадують. Не можуть вони інакше. І це якось бентежить, чи що. Мені раптом подумалося, що жодного разу не виходило зустрітися з такими людьми - молодими.

Думка замерзла. Там не плюс, там мінус двадцять.

Чому?

21.11.2006