Криза - це неспроста

Сиділа я тут на дозвіллі ... точніше, на кухні, у віконечка, та й подумала раптом: а може, правду інші говорять, ніби чим гірше - тим краще? Ось ти згадай радянські часи: гаманець порожній, холодильник порожній, - куди бечь? Правильно, до сусіда, за трояком до зарплати. Соль-хліб-сірники скінчилися - куди? До сусіда. Дитя на пару годинок, вилки-табуретки під гостей - куди? Назад туди ж, до сусіда. Причому до будь-якого - не те що на майданчику, а й по під'їзду, і навіть - у давали, а! - По будинку в цілому. Чим пояс тугіше, тим людина швидше надає. «Товариш, це у Вас« Радянський спорт »? Як учора «Спартак» зіграв, дайте глянути »-« Громадяночко, вам важко, дозвольте, я допоможу »... А тепер? Піди, сунься зі своїм непроханим, огреб пару ласкових- Стукни в чужу двері за хлібцем, ризикни здоров'ям. Хто крутіше, у тих зовсім караул: решітки, фотоелементи, вовкодави, охорона з пулемётамі- хомо на Хомин ЛЮПУС дивиться ... Де людяність, я питаю? Відчуття ліктя де? Виручка, знову ж таки, взаємо. Нету. Закуклілісь, куркулі, зачерствіли.

Акурат в цьому самому місці нам оп-ля - криза. На всю широчінь, на всю власність. Куди не кинь, що не візьмешся - скукожілась, на палець натягнути не вистачить. Охорону вигнали, решітки на цветмет здали, з Лексуса в Жигуль, з Жигуля в метро - нужда настала. Соль-хліб-сірники, того й гляди, скінчаться. Страшно. А в страху покучней збитися хочеться, щоб, якщо раптом що, було за кого вхопитися, спертися на кого.

Ось я й кажу: засухарел народ, заскорлупел, руки по кишенях поховалися, розлюбив ближнього свого. Вся надія на кризу. .