Найдорожче танець

...Трівожно міготів у головах язічок полум'я воскової Свічі, творів на стінах нізенької хатини чудернацькі візерунки. Смертенна сорочка, з торішнього льону віткана, чека в ногах свого годині.

Лише у печі спокійно тлілі останні дрова, та кішка звичних намівала несподіванкою гостей.

Закусила породілля пересохлі губи немов Лошіца вуділіще и мовчки прощалася зі всеньке світом, шепочучі "отче наш". І лишь краєм ока на перехресті свідомості й безпам'ятства віхопіла коло бабці-повитухи зовсім незнайому жінку.

"Як попала сюди, чи не питай, - почула Дарія Ніби з того світу, - за тобою я прийшла". Війнуло холодом - то жінка, укриту чорним покрівалом, підійшла зовсім около, взяла з недуги порепані руку и заглянула у вічі. А вместо лиця зяють две пусті очніці. І розуміє Дарія, что то сама Смерть за нею прийшла, чи не полінувалася ...

"Мусіш піті зі мною, - промовляє Смерть, и ті слова вістукують у скронях наче кінь збирає на міському майдані, - годину твій прийшов".

- Ні, ні, ще не годину, - Ледь чутні благає напівпрітомна Дарія, - я ж так хочу ще дитину свою зростіті. Нехай вона перше "мама" скаже, перший зубчик покаже, перший крочок Зроби ... Не зараз, благаю, дай мені Трохи годині, відступісь! Що хочеш бери, но НЕ займаюсь моєї душі!

Повитуха стоит, чудується з божевільного Даріїного Голосіння, и Хресто ее тишком и молитву Богоматері-заступніці читає.

Задумайтеся Смерть, но НЕ нашли, что можна попрохати у молодіці взамін життя.

Даже руку породіллі з несподіванкі випустила - на что можна віміняті безцінній дар? Дарія вловіла ту мить зволікання и випросилася.

***

...Зозуля Кувала-пророкувала їм Довгі літа. Одне зло - дзвінкіх монет у тій годину у Кишеня донька з мартір'ю НЕ малі. А були щастя и Родинний затишок. Чіпкімі рученятами мала Марійка ловила стару кішку за карк, переносила ее через поріг у хату. А та даже НЕ пручалася, все прощала дитині.

- Та дай вже Спокій тій кішці, - обтирала кінцем Спідниці щаслива ненька рум'яне яблучко и простягала маляті. А дитина усміхалася, и не Було Нічого мілішого за ОТУ найріднішу в мире усмішку.

***

...Злягла Дарія ген на восьму осінь, усьо бідкалася, что поле залиша до ладу не доведені, а корівка у хліві НЕ відоєна. Білася у пропасніці три дні, а на третю ніч спромоглася заснути. Альо ненадовго - Уночі чійсь легенький стукіт Розбуд матір. Відчініла Засув - и оторопіла. Знайомий пані у чорному вбранні тихо ступила на поріг.

"Ну то як, готова тепер?" - Суворов живити.

Упала мати на поріг, горлиці заголосила, Почаїв Гості ноги цілувати:

- Усе, чого хочеш проси, а не забирай мене від моєї дитини. Дай у світ ее віведу, материн благословення дам, тоді сама до тебе Збери, чекати Довгий не Примуш ... Ті один раз пошкодувала мене, ще раз зглянься ...

"Уже раз ти випросилася у мене, знай, Даріє, Нікого ще на землі я не пріпрошувала так Довгого, як тобі. Підеш ніні зо мною, та й по всьому! ".

- Чи не можу я іти з тобою, чи не можу - не жаль мені свого життя, пошкодили Марійкі - як же вона без матері в мире сама? Чого хочеш проси, усьо Виконаю, но ніні НЕ занапасті моєї душі! - Побіглі струмочкамі гіркі матеріні сльози.

"Чого хочеш, кажеш? Гм ... - задумалася Смерть. - А гаразд, нехай по-твоєму буде. Як пообіцяєш мені найкращий танець у твоєму жітті, то я ладна й почекаті. "

- Обіцяю, обіцяю тієї найдорожчих танець, - зраділа Дарія. - Тільки відійді, дай натішітіся на доньку, на ноги поставити, материн обов'язок Авторитети мире Виконати.

Звеселіла Смерть, отримай обіцянку, що не переступила порога. Обернувся - и наче НЕ Було.

***

...Йшла селом молода, як весна красна, стрічкамі заквітчана, у червоне намисто вбрання. Мілуваліся на Марійку люди - таки файна молодиця буде, а хлопці відводілі погляд Журлива: "Не моя!".

І мати булу щаслива - добрий пане зроста, роботящу, гарну. А матіме відніні двох дітей.

Вклала мати доньчіну Долоньки у міцну Долона обранця, перев'язала руки, воєдино сплетені, вишивання рушником, и материн серце заспокоїлося.

Колі среди весілян відшукала Дарія очима струнку пані у чорному вбранні, даже НЕ здівувалася. Як обіцялася, то самє Вчасно. Життя прожито недаремно, а в Марійкі Вже скоро свои діти підуть, знатиму, что воно таке - щастя! Поволеньки ступала Смерть Повз весільні Гості, и Ніхто, окрім Дарії, ее НЕ бачив. А далі підійшла до молодої й у вічі їй заглянула. У самісіньке серце своими пустили очніцямі.

- Ні! - Зойкнула Дарія, и за серце Схопи.

Альо заграли невпінні музики ... Обняла Марійку Смерть у ШВИДКО танку - цілу вічність для матері чати ВІН, - й поклала Обережно на долівку. А потім куди й ділася - Ніхто НЕ бачив.

Чайки припала до доччіного тела Дарія - НЕ дише! І тоді лишень Згадаю про тієї єдиний танець, Смерті обіцяній, - Найдорожче у жітті танець.

***

Весільний коровай засох и скособочівся, вілінялі стрічки розтягалі собаки ...

- Забери мене! Година мій прийшов! У хаті усьо прибрано, худорба нагодована, у полі пороблено, уже вбрання у домовину чекає ... Чого ж ти НЕ пріходіш? - Чи не годину й Не две здіймала до неба зашкарублі руки над могилою доньки сива Дарія.

Скрушно зітхалі люди, Уден и среди ночі слухаючі оті побиття матері на доньчіній могилі. Шкреблася кішка у двері хати, и Нікому Було їй відчініті. Чудувалася Смерть, ее чи не Вперше хтось так настійліво клікати и не відступався.

Ольга Г Е М Б І К (Лора Ляй)