Відродження храмів на селі

Я не намагаюся своїми роздумами на цю тему вчителювати або намагатися когось викривати в нерозумності. Я лише хочу звернути вашу увагу на правильність того шляху, яким пішли козаки Станиці «Климовський» і Борисо-Глібського куреня, яким не байдужі долі вмираючих сіл нашої малої Батьківщини. Я хочу вашого розуміння і діяльного співучасті.

Тут буквально недавно слухав я вже забуту мною пісню «Криниця, колодязь, Дай води напитись» сенс якої здивував мене своєю смисловою глибиною і співзвучністю з постійно присутнім у мене питанням про вмираючого селі і майбутнім заходом козаків Климовського району по початку відновлення руйнується храму, що знаходиться в селі Кропив'яне.

За дорогою кільцевої,

Як привіт з минулого,

Зустрівся нам з тобою

Куточок занедбаний.

Спорожнілий старий будинок,

Без вини покинутий,

І колодязь під вікном

З небом перекинутого.

На перший погляд багатьом може здатися дивною і нелогічною, що козаки замість первинної, як нам кажуть вище згадані аналітики та вчені мужі від економічних наук, завдання щодо поліпшення свого добробуту починають відновлювати храм у вмираючому селі.

Але, все просто, ця дивина і нелогічність має під собою багатовіковий досвід їхніх предків. Які постійно, будучи за своєю суттю і природою людьми війни, перебували під загрозою смерті і мали перевірене часом і досвідом багатьох битв ясне і чітке розуміння, що насправді первинне, а що «справа десята» хоч то ж і необхідне.

У козаків є чітка і непорушна як аксіома приказка «Без Бога не до порога».

Всі історики відзначають той факт, що козаки незалежно від їх військовий приналежності при створенні своїх станиць і станів або перенесення січі як у запорожців, спочатку ставили храм, ну а потім вже все інше, включаючи і оборонні стіни. У кубанських козаків, дотримуючись традицій своїх предків запорожців, всі храми були розбірні, вряди при необхідності розбиралися і потім встановлювалися на новому місці.

Храм в ім'я Архістратига Михаїла, села Кропивна Климовського району Брянської області

Дерев'яний однопрестольний храм в ім'я Архістратига Михаїла був зведений в 1892 році. Майже сорок років у ньому проходили Богослужіння. У Царське час тут служив священик Йосип Вакуловський, який за особливі заслуги перед Церквою, Священним Синодом був нагороджений наперсним хрестом. Але грянула безбожна революції і в 1930 р церква була закрита. У той час у храмі служив священик Серафим Дмитрович Ковалевський родом був з козаків, уродженець хутора Алейникова Стародубського району. 19 листопада 1937 о. Серафим був заарештований за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної угрупованню і засуджений трійкою УНКВС до восьми років ВТТ. Після чого протягом восьми десятків років храм є недіючим.

В останні кілька років храм, в результаті сильного занепаду піддався руйнуванню. Обрушився звід дзвіниці, частково на старе кладовище, частково всередину будівлі. Найближча територія храму і примикає до нього кладовищі стала перетворюватися в важко прохідну гущавину з верболозу.

За спільним рішенням черкаси Борисо-Глібського куреня Запорізько черкаського військового суспільства і козаки Станиці Климовський Брянсько Сіверського козачого округу, 25 вересня 2010 розпочали роботи щодо запобігання подальшого руйнування храму.

Я не намагаюся своїми роздумами на цю тему вчителювати або намагатися когось викривати в нерозумності. Я лише хочу звернути вашу увагу на правильність того шляху, яким пішли козаки Станиці «Климовський» і Борисо-Глібського куреня, яким не байдужі долі вмираючих сіл нашої малої Батьківщини. Я хочу вашого розуміння і діяльного співучасті. І можливо тоді ви по новому і несподівано для себе почуєте слова згаданої вже мною пісні:

Ми не даремно прийшли сюди: тут образи скінчаться.

І прощатися назавжди нам з тобою расхочется.

Ми сюди ще прийдемо, щоб в помилках каятися ;

Адже в колодязі, навіть удень зірки відбиваються.

Колодязь, криниця, дай води напитися!

Колодязь, криниця, дай неба ковток!

Бути може, бути може, ще повернеться

Щасливий час і в наш куточок.