Чому запорожців у народі вважали невразливими?
«Запорожець обдурить самого чорта», - говорили в Україні. Про «славних лицарів» Війська Запорозького складали легенди, думи, пісні. Подейкували, ніби деяких козаків навіть куля не бере і шабля не рубає. Чутки про їхні подвиги і битвах поширювалися швидко. Розповідали, як козаки в 1615 році приблизно на вісімдесяти чайках (кораблях) проникли в гавань Константинополя, підпалили її і так само тихо і спокійно попливли. І це все в столиці із 30-тисячним гарнізоном султана. А в 1616 році запорожці захопили ринок рабів Кафу і всіх полонених і рабів звільнили.
Звідки ж узялася така могутня і безстрашна армія? На південь, за пороги Дніпра, в дикі степи від кріпацтва і властей йшов волелюбний народ. Словом «козак» називали якраз таких людей: вільних, незалежних ні від кого. Саме вони ставали запорізькими козаками.
Україна тоді була розділена між Росією і Річчю Посполитою. Її майже не обжиті південні і східні землі були умовною межею з татаро-монгольським ханством і оттоманськими турками. Від нападів цих войовничих мусульман страждали не тільки українці. Їх набігів боялася майже вся Європа. Татаро-монголи і турки були загрозою для багатьох країн. Але в першу чергу - для козаків і козацьких поселень. Адже саме вони жили на кордоні. Так і вийшло, що, захищаючи спочатку себе, козаки стали захисниками земель Східної Європи.
Вважається, що Запорізьку Січ, першу з козацьких січей, побудували як зміцнення проти татар в 1550-х роках. Січ - це такий форт, в середині якого знаходилася церква, господарські та житлові будівлі. Там жили не всі запорожці, а тільки приблизно десята їх частина. Адже були вони не тільки воїнами. Козаки пасли коней, худобу, займалися полюванням і рибальством. Сімейні селилися в найближчих хуторах і селах.
У чому ж сила козаків, звідки хвалена хоробрість і невразливість? Може, в особливому відборі? Козаком міг стати будь-який чоловік, християнин. Незалежно від раси і соціального стану. Головна умова: хочеш стати лицарем славного війська Запорізького? Здолай випробування. Зміцнять, наприклад, дошку між двох скель, а ти пройди по ній. Та й не просто так, а з зав'язаними очима. Оступишся - внизу зловлять. Але до себе вже не пустять. Іди, тренуйся, мовляв. Прийдеш через рік. Зате якщо все витримаєш - будь ласка, приєднуйся. Тільки без жінок і дітей - їм на Січ дорога була закрита.
До жінок у козаків взагалі було особливе ставлення. Вони вважали, що жінка забирає у воїна силу. Хоча у багатьох з них були сім'ї, подруги - всі вони були за межами Січі. Тому найбільша і вірна любов у запорожців була до свободи. Козак - вільна людина, яка не підкоряється нікому і нічому, крім власних, козацьких, законів.
А може, вся справа в їх особливому дусі? На Січі підтримувалися ідеї братерства, рівності і солідарності. Важливі рішення приймали на загальних «радах», причому у всіх були рівні права.
Ходила чутка, ніби невразливість запорожців - магічна. Що козаки-характерники (запорізькі чарівники) могли заговорювати кулі, «відводити очей», напускати на людей «морок» (туман і сон). І це тільки самі правдоподібні з чуток. Ще характерникам приписували вміння перетворюватися на тварин, впливати на погоду і навіть воскрешати мертвих. Вважали, що такими магічними силами володіли майже всі козацькі ватажки: гетьмани, отамани, полковники.
Тим не менш, незважаючи на легенди про незвичайне могутність, у 1775 році Запорізької Січі не стало. Цариця Катерина Друга назвала Військо Запорізьке «гніздом свавілля» і наказала його розформувати. Так і було зроблено. Але на острові Хортиця залишився свідок цього волелюбного об'єднання, практично держави. Там досі стоїть дуб, якому вже 700 років. Тепер він - один із символів невразливого запорізького козацтва.
