На воді жити і без неї бути - чи можливо таке?
Країна тисячі озер ... Те сусіди випендрюються. Мовляв, у них, в Суомі, не тільки сосни, ялини, рибний пиріг з ряпушкою - калакукко, да горілка «Лапландія», а й ще щось вартісне є.
Їх тільки послухати. А так, з кондачка, адже і не розбереш відразу - про що це вони. Калакукко? І що? Дійсно, без якого обману - пиріг, та ще й з ряпушкою? Або великий шматок житнього хліба? Або паровоз, як цілком правильно, от молодчина, Еса Пакарінен, у своїй пісні співає?
Та й взагалі ... Хто, де і коли бачив тих рибних птахів? А адже саме так з фінського «калакукко» (kalakukko) дослівно перекладається.
Ніби у нас, по Карелії, льодовик, що періоди історичні поділив на «до» і «після», туди-сюди не сновигав, шкуру земельну не псував да зручних озерних лежбищ в меридіональному напрямку не наколупав? Ага. Чекайте ... Ще як і скільки наколупав!
Рахувати - просто не перелічити, якщо з перервою на обід. Але ж є й такі, що ремінь тугіше затягли і - вперед!
- Раз, два, три ...
Прапор їм в руки і барабан на шию. Ми ж не в аптеці, щоб «Лапландію» ту по мензурки розливати?
На око якщо, так завжди сказати можна, що озер тих у нас більше шістдесяти тисяч. Адже і не хухри-мухри яких озер! Найбільше в Європі - Ладозьке. Або Онезьке, що на дещицю до «самого-самого» не дотягує. А маленький тектонічний «карлик» Паанаярві, що неширокій стрічкою (всього на якихось 24 кілометри!) В довжину виструнчився, а хай і небагато, але Онеги - глибше.
Скільки ж в тих озерах води прісної, якщо тільки в одній Ладозі 838 кілометри кубічних ?! А адже ще майже двадцять сім тисяч річок, річок і річечок Огроменное загальною протяжністю є! Виг, Суна, Водла, Шуя, Кемь ...
І вода привізна ...
* * *
...Перше, що по приїзду в Кемском промтоварному доглянути довелося, - бак алюмінієвий, місткий. Двухведёрний за обсягом. Можна б і більше, але тягати важко. А хочеш - не хочеш, треба!
Кемскій лісопильний завод, куди мене рідний Мінвуз молодим спеціалістом направив, завжди свій продукт на експорт вантажив. Літо карельське коротке, малосніжна, деревина від снігу до снігу слабшай, ніж де на півдні приростає, тому й світла частина річного кільця біля північної деревини значно вже. Зате саме з цієї причини вона має більш високу щільність. А на Європейському лісовому ринку, особливо в Англії, обставина це споконвіку дуже навіть цінувалося. Ось і вантажив завод дошку свою на експорт, тверду фунтовую валюту країні заробляючи.
А як стояв він, ще наприкінці позаминулого століття купцем Поповим до Білого моря міцно прив'язаний, то і вантажив пиломатеріал - водою. На теплоходи, що під прапорами різних країн швартувалися у Лесозаводск причальної стінки в навігацію.
Ось тільки море то, Біле, з одного боку - валюту заробити допомагало, з іншого - прісну воду забирало. Колонку яку спорудити в селищі заводському, особливо на тих вулицях, що до берега ближче, навіть і не намагайся. Метр-півтора пробурили і все, пішла вода, морською сіллю для смаку приправлена. І куди її? Ні попити, ні вмитися. Простирнуть що - те ж саме, краще і не заморочуватися.
Тому що вода в селищі - привізна була.
Раненько прийде машина водовозная з цистерною немаленькою, наллють працівники комунальні тобі все ємності, що ти вранці, перед тим як на роботу піти, виставиш на вуличці, у будиночки свого, і поїдуть.
Гаразд влітку-восени. А взимку?
Той хлопець, що на водовозці приїде, він же спочатку з ємностей (твоєї і сусідських), що по максимальному обсягом та кількістю виставлені, кришки зніме. Потім насос включить. І вже після цього шлангом, що з торця цистерни виведений, воду розливати почне. У твій бак, каструлю. У сусідський молочний бідон, бочонок маленький. Повз них. За ним ...
А взимку - мінус на вулиці. І коли ще зміна робоча на лісозаводі закінчиться. Ввечері з роботи прийдеш ... Тягнеш-потягнеш бак той чи каструльку. Ні-як! Видать, велика риба на хвіст Баковський залів!
Тягнеш-потягнеш ... Ні-і-і ...
Робити нема чого, йдеш до сусіда, береш у нього (потім і свій, що в слесарке заводський у мужиків вициганити або на рідку валюту обміняти) інструмент типу лом і починаєш ємності від намерзлий за день льоду акуратненько обколювати. А чи не акуратненько разок долбанул, так потім решту життя дірку у своєму алюмінієвому баку пластиліном заліплює. Інший вже не купити. Дефіцит! На пристойні за обсягом ємності попит в селищі солідний.
Субота-неділя у них, комунальників цих, вихідний. Що тобі з п'ятниці наллють, так і до самого вечора понеділка. А адже у вихідні - вдома, а не в заводській їдальні, обідати треба. Ну, і типу там випрати. Помитися ...
Хоч сніг на печі в тому баку розпалюй ...
* * *
Ось і виходить. Озер цих, річок у нас ... Ну, до фіга просто! А як торкнешся чого, так ... Бац, бац і ... Повз! Немає води, громадяни-товариші. І не передбачається.
Взагалі-то, вона начебто і є. Але ... Те запах у неї якийсь. Те кольоровість ГОСТу водно-питного не відповідає. Те, от як на лісозаводі, сіль морська вся справа псує ...
Але якщо хтось подумав, що то - байка провінційна, уже сивим мохом давнину по саму маківку заросла, так жаль! І сьогодні різні офіційні комісії, нехай і зі скрипом, але повідомляють своїм вищим інстанціям про те, що Карелія відноситься до тих регіонів, в яких «Відзначається найбільше відхилення якості питної води від вимог гігієнічних нормативів» ...
А років-то вже минуло, як мене рідний Мінвуз в тепер не менш рідну Карелію закинув ... Життя ціла!
