Як ставляться до інвалідів за кордоном?
Останнім часом стало моветоном закордон хвалити. Слідом за відомим сатириком багато грудьми лягають на амбразуру, щоб захистити все наше, вітчизняне, незалежно від того, хороше воно, це «наше», чи ні.
Нещодавно навіть прочитала чергову статтю про «погану Америці», де автор пише, наскільки йому дорого наше хамство, т.к. воно щире, від душі, не рівня американської удаваною посмішці.
Про посмішку, і як вона впливає на здоров'я, якщо бачити її частіше, ніж нам вдається в повсякденному житті, можна буде поговорити в іншій статті. А тут мова піде про те, чого так бракує нашому неусмішливість суспільству - про правильне ставлення до інвалідам.
Перше враження за кордоном: інвалідів там вкрай багато! Це впадає в очі, ми не звикли до такої кількості людей у візках у себе на батьківщині. Проте відразу розумієш, що і у нас їх не менше, але ми майже не бачимо їх з іншої причини.
У Європі та Америці їх не вважають людьми другого сорту, бо про них подбала їх держава, надавши всі можливості жити якщо не повноцінною, то максимально наближеною до такої, життям.
Для того, щоб людина з обмеженими фізичними можливостями не відчував себе ущемленим, міг самостійно виходити з дому, робити покупки, гуляти і дихати свіжим повітрям, навіть займатися спортом в міру доступного, все продумано до дрібниць. Усюди пандуси, будь то житловий будинок, супермаркет або будь-яке інше установа. У тротуарів на перехресті скошений бордюр, щоб можна було з'їхати на візку, чи не підстрибнувши до зеленого вогню світлофора. Ви не знайдете багатоквартирного будинку без ліфта, а також не знайдете з таким ліфтом, в який не поміститься коляска. Якщо ж ліфта все ж немає в силу малоповерхової, то крім сходи передбачений пандус для коляски.
У тих суспільних місцях, де двері відкриваються вручну, поруч неодмінно є ще одна, з кнопкою як у дверного дзвінка на сусідній стіні, але на відстані витягнутої руки, доступному для сидячої людини. Підкотив інвалід на своєму транспортному засобі, натиснув, і саме ця двері відкриється автоматично.
Ви не повірите, але навіть в примірочних магазинів одягу, де всі кабінки стандартного розміру, біля самого входу (щоб не шукати в глибині) розташовується більш простора, зі знаком як на картинці, куди вільно може в'їхати інвалідна коляска. Інвалід, як і будь-яка інша людина, має право приміряти обнову перед покупкою, але крім права, він ще має таку можливість.
Вражають паркування. В особливо жваві години відвідування супермаркетів з місцями для машин туговато, особливо в безпосередній близькості до входу в магазин. Але саме там, біля входу, цілий ряд вільних машиномісць, і жодна душа, здатна самостійно пересуватися на своїх двох, і не подумає ставити туди своє авто. Говорячи про ставлення до інвалідів, хочеться відзначити ще й цю характерну рису: не тільки держава забезпечує інвалідів зручностями в місцях загального користування, а й люди, здорові люди, дотримуються всі ті правила, які передбачені для полегшення життя людей не дуже здорових. Я ще не сказала, що у цих вільних машиномісць стоїть спеціальний знак, який свідчить про те, що місця призначені для інвалідів?
«Інвалідні» знаки на стоянках присутні всюди: у дворах і на вулиці, біля театру, кіно, у садів і парків - скрізь людина, не має можливості пересуватися самостійно, може розраховувати на те, що про нього подумали і його чекають.
В аеропортах людині з обмеженими можливостями службовці допоможуть доїхати до реєстраційної стійки, пройти процедуру оформлення, здати багаж, потрапити в салон літака і сісти на своє місце. Те ж саме стосується і залізничних вокзалів. Не дивно, що ця категорія громадян сміливо вирушає в турпоїздку, або ж відвідує рідних і знайомих, які живуть не надто близько, не боячись складнощів перельоту або переїзду.
На довершення хочу додати, що все перераховане вище в рівній мірі відноситься і до людей з дітьми - з дитячою коляскою на Заході ви також зможете потрапити куди завгодно.
Ми можемо бити себе в груди, стверджуючи, що ми найщиріші, сердечні, найгуманніші, останньою сорочкою поділимося в разі чого, не те, що ці буржуї зі своєю голлівудською посмішкою. Тільки чомусь сумно стає, коли подумаєш, з якої причини не видно інвалідів на наших вулицях ...
Ні, все ж патріотизм полягає не в сліпій захисту всього «свого», а в бажанні виявити в цьому «своєму» негативне, і постаратися його змінити.
