ПРО КОТА ВАСИЛЯ І ДІДА Порфирій
На призьбі засніженій
Похмурим березневим днем
Размяукался розніжений
Кіт Василь під вікном.
Нагострив вуса задирака:
- Що за дурне поворот?
- Снігу скільки! Мяу! Сиро! -
На всю вулицю кричить.
- Хто, скажіть мені на милість,
Розігнав усіх виробів?
- Або мені у сні приснилося
Море сонця і квітів?
- Де веселі дівчата,
Що вулицями поспішають,
Їх короткі спіднички -
Складок легких водоспад?
- Лапу нікуди поставити,
Всі поземкою замело!
- Мяу! Просто не уявити,
Де заповітне тепло ...
У печі на лавці теплою,
Поотведав теплих щец,
Дід Порфирій з розстановкою
Каже: - Дивись ... шельма ...
Розгулявся що є сили
Вёсну чує, дрёна воша,
Кот наш березневий, Василь!
Брешеш, кота не обдуриш!
(Ольга Троянка)
