Навіщо композитор Римський-Корсаков ходив до берегів Америки?

Флотська служба була зумовлена Миколі Андрійовичу з дитинства. Рід Римського-Корсакова прославився в Росії як військово-морський, це тепер він більше відомий як композиторський.

На час народження молодшого сина (6 березня 1844) Андрій Петрович Римський-Корсаков знаходився не при справах. Свого часу він обіймав посади новгородського віце-губернатора і цивільного губернатора Волинської губернії, але був звільнений за вільнодумство і допомогу слідував на заслання декабристів, яких позичав (не сподіваючись на повернення) грошима. Він завжди дотримувався прогресивних поглядів, що проявилося навіть у його одруження. Матір'ю майбутнього композитора стала Софія Василівна, незаконнонароджена дочка поміщика В.Я. Скарятін і його кріпак. Вона отримала добру освіту, володіла французькою мовою, любила музику і непогано грала на роялі. Любов до музики вона прищепила і молодшому синові. У Миколи виявився абсолютний слух і прекрасна музична пам'ять. Але «зробитися музикантом я не мріяв, навчався музиці не особливо старанно, і мене полонила думка бути моряком» - згадував згодом композитор.

У дитинстві він найбільше любив, коли приходили листи від старшого брата. Воїн Андрійович (Воїн - ім'я в роду спадкове) уже служив флотським офіцером, ходив у далекі плавання, командував знаменитої шхуною «Схід» в експедиції Е.В. Путятіна до берегів Японії. З його листів і розповідей при нечастих відвідинах рідного дому перед хлопчиком вставав прекрасний і вабливий світ моря. Коли підійшов термін, Микола з радістю поїхав з глухого Тихвіна в Петербург вступати в Морський кадетський корпус.

Заняття музикою Микола продовжив і в Петербурзі. На його щастя він познайомився з прекрасним піаністом Федором Андрійовичем Канилле і став брати в нього уроки. Канилле допоміг йому ліквідувати багато огріхів в музичній освіті, познайомив з молодими композиторами Балакиревим, Мусоргським і Кюї, з якими Микола швидко подружився.

Балакірєв не тільки став музичним наставником Римського-Корсакова, а й зробив величезний вплив на становлення його як композитора. «Талант його в моїх очах перевершував всяку межу можливого, а кожне його слово і судження були для мене безумовної істиною» - згадував згодом Микола Андрійович.

У 1862 році Микола, вироблений в гардемарини, був призначений на кліпер «Алмаз», що відправляється в тривале плавання до берегів Америки. Плавання тривало більше 2,5 років, за цей час «Алмаз» відвідав Кіль, Копенгаген, Нью-Йорк, Балтімор, Ріо-де-Жанейро, Тулон, Лісабон і ряд інших портів. Микола не тільки добре освоїв флотську справу, був проведений в мічмани (перший офіцерський чин на флоті), але і назавжди полюбив море, ставши згодом, за твердженням сучасників, кращим музичним «мариністом».

Похід російських кораблів до американських берегів (дві ескадри з 12 кораблів) виконував важливу політичну функцію - запобігання втручання Англії та Франції в громадянську війну в США. Своє завдання моряки виконали успішно, тому в американських портах їх зустрічали дуже тепло, влаштовуючи для них прийоми та бали. В Америці Микола вперше почув «Фауста» Гуно, произведшего на нього велике враження. Він придбав ноти і під час поїздок на берег виконував товаришам на фортепіано уривки з опери.

Вільний від вахт час Микола присвячував читанню і музиці. «Я продовжую складати, - писав він Балакірєва, - у мене є в голові вже дві теми для нової симфонії, дуже хочу скласти який-небудь хор на вірші Пушкіна чи Лермонтова, або який-небудь фантастичний хор, наприклад, хор русалок». Згодом у своїх «казкових» операх він реалізовував і не такі фантастичні проекти.

У грудні 1865, через півроку після повернення з плавання, відбулася прем'єра 1-й симфонії, яка народилася під шум океанських вітрів і плескіт хвиль. У Росії з'явився новий самобутній композитор.

Ще кілька років Микола залишався на службі, отримав наступний чин лейтенанта (відповідав штабс-капітану в армії), але в морські походи вже не ходив, а весь час віддавав музиці.

Варто відзначити, що і після виходу у відставку він не розлучився з флотом, ставши інспектором військово-морських хорів (духових оркестрів). У його обов'язки входив контроль над оркестрами і їх репертуаром на всіх флотах, керівництво капельмейстерами, курирування учнів консерваторії - стипендіатів морського відомства. Цьому клопітно справі він присвятив більше 10 років. «Не знаю, чи будуть коли-небудь морські хори грати з такою отделкою і так струнко, як тоді, але що до цього їм ніколи не доводилося так підтягнутися - я в цьому впевнений» - написав він згодом.

У цей же період він став викладати в Санкт-Петербурзької консерваторії, очолив Безкоштовну музичну школу, був помічником керуючого Придворної співацької капелою, багато і натхненно вигадував. Опера «Псковитянка» стала першим великим твором 25-річного композитора, здобув успіх у публіки і доброзичливі відгуки критики. За нею послідували «Майська ніч» і «Снігуронька», захоплено зустрінуті шанувальниками таланту композитора, яких у нього ставало все більше. Успіх був безсумнівний. Його музику стали називати казкової і чарівної. Всього ж Римським-Корсаковим було створено 15 опер, які і сьогодні з успіхом йдуть не тільки в Росії, але і на оперних сценах багатьох країн.

Особливою любов'ю композитора була російська народна пісня. Римський-Корсаков зібрав, записав і гармонізовані (зробив фортепіанне супровід) значна кількість пісень. Результатом кропіткої роботи стала збірка «Сто російських народних пісень». Трепетне ставлення до народної пісні відбилося на всій його творчості, вплинуло на вибір тем, сюжетів і дійових осіб оперних творів, на характер його музичної мови.

Варто відзначити, що творча спадщина Римського-Корсакова різноманітно, він писав ліричні романси і симфонічні твори, кантати і аріозо, серйозну інструментальну музику. Після відходу з життя М.П. Мусоргського, А.П.Бородина, А.С. Даргомижського він не шкодував сил і часу на завершення незакінчених ними творів.

У 1907 році Римський-Корсаков створив свою останню оперу-казку - «Золотий півник», але побачити її на сцені вже не встиг. Композитор помер в ніч на 8 червня 1908. Пішла з життя прекрасна майстер і щирий патріот Росії, але залишилася його музика, яку знають у всьому світі, і його учні. Уже в радянський час справа Миколи Андрійовича продовжив його онук Георгій, який став композитором. ]