Мізерний і м'який

У дворі звичайної американської школи, за сараями. Там, де зазвичай і відбуваються найбільш значущі події в житті підлітків, які, якщо і не загартовують характер то, хоча б не заважають формуванню морально-етичних принципів підростаючого покоління. Так от, за цими самими сараями хлопчики мірялися письками.

Ще б пак! Переможця чекав довічний титул Містер Maxihard.

Для тих, хто не в темі. По-російськи, це означає «Величезний і Жорсткий».

Тому кожен хлопчик вважав справою честі - взяти участь у змаганні.

- А я? Як же я? Я теж хочу, - кусаючись і розштовхуючи гострими ліктика інших претендентів, пробивав собі дорогу до прийдешньої слави маленький Біллі.

Однокласники чомусь уникали зустрічатися з ним поглядом. І, мовчки, розступалися. Хоча справа була не в високої конкуренції або особистої неприязні. Ні, в загальній метушні підготовки до заходу про нього просто-напросто забули.

Тоді ж ще ніхто не знав, що у маленького Біллі не було шансів на успіх. Немає. Не знав про це і сам Біллі. Але ж перемога-то - не головне. Головне - зовсім інше. Адже не всім же дано ...

- Гей, ти! А ну, покажи, що в тебе там, - наказав йому вже намітився фаворит.

- Що? - Не зрозумів Біллі.

- Те, що в тебе там, - фаворит боляче тицьнув хлопчика вказівним пальцем в ширінку темно-синіх формених штанів.

- Ч-що? - Сторопів Біллі. До нього раптом якось так відразу дійшло, що він зробив помилку, коли вліз у все це. Озираючись по сторонах, хлопчик позадкував геть від здоровані. Вперся спиною в щільну живу стіну і ... Несподівано для себе на власній шкурі відчув, що переживає воша, коли її притискають нігтем до розстеленому на столі старій газеті. До моменту того самого фатального клацання. Коли ти ще сповнений ілюзій, і наївно вважаєш, що все ще попереду і раптом - клац! Хтось інший, нікчемний і безпорадний, продовжує відлік наступної ланки в нескінченному ланцюзі безглуздих перероджень. Він запобігливо подивився в очі оточили його хлопчиків, шукаючи підтримки в однокласників.

- Кажи, що не затримуй чергу! - Чулося звідусіль.

Біллі важко зітхнув і слухняно приспустив штани, показуючи всім «що у нього там».

- Нічого собі! - Присвиснув здоровань-фаворит.

- Бідний, як же ти з цим живеш-то? - Тут же поспівчував хтось із своїх.

Біллі, трохи дихаючи, скосив оченята вниз.

Його, і без того невеликих розмірів гідність, цілком втиснулася всередину, залишивши на загальний глум зморщений бутончік шкіри.

- А ну, вилазь! - Розридався хлопчик.

І боляче вдарив себе туди, куди бити не слід. Ну, ні за яких обставин не слід.

- Я особисто завжди щось подібне в ньому підозрювала, - почув він голос однієї з найкрасивіших дівчаток у школі.

- Нічого дивно. Та й виглядає він точно гуманоїд, - зашушукалісь однокласниці. - Треба ж! Ще й з пенісом розмовляє!

- Вилазь, кому говорять! Припини мене ганьбити! - Бився в істериці Біллі, намагаючись заглушити своє нове прізвисько.

Прізвисько, яке намертво приклеїться до нього. Назавжди.

Навіть через багато років.

Клерк в юридичній конторі.

Затримає на ньому погляд.

Поверх окулярів.

Похрустіте пещеними пальцями. І перепитає:

- Кхм ... Пробачте, ви сказали, - тут він витримає добре відрепетирувану на корпоративних тренінгах театральну паузу. - Якщо я не помиляюся, ви сказали «Мізерний і м'який»?

- Так.

- Кхм-кхм-кхм ... Я сподіваюся, це не жарт? Ви насправді мають намір під такою назвою зареєструвати фірму?

- Так.

- Господи! - Вигукне клерк, наплювавши на корпоративну етику. - Невже, ви всерйоз вважаєте, що можете чогось досягти в житті? Ви взагалі віддаєте собі звіт в тому, що це звучить як мінімум зухвало?

- Так, - безпристрасно відповість він.

- Справа ваше, - хмикнет клерк, - тільки потім не нарікайте, нібито я вас не попереджав.

Він ще раз зверху вниз оценивающе подивиться на невдалого клієнта і, по-садистськи смакуючи кожну букву, виведе на офіційному бланку. У графі «Назва фірми». Наступну словесну конструкцію:

MICROSOFT

Автор: Євген Павлов