Чи могли більшовики повалити царя?
На це відповідь, начебто, очевидний: більшовики не тільки не могли повалити самодержавство, але й не збиралися в осяжному майбутньому це робити. Для такої акції у них не було ні сил, ні коштів, ні можливостей. Про це свідчить сам факт, що ні Ленін, ні його найближчі соратники не брали участі в Лютневої революції.
У Леніна ніде не сказано в першій половині 1917 про негайний перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Він не заявляв (принаймні, гласно) про право більшовиків на владу, а натякав своїм соратникам, що слід впроваджуватися до Рад усіх рівнів. Цю його негласну установку швидко усвідомило і прийняла більшість більшовицького керівництва (першими були Сталін і Зіновьев- Каменєв залишився при своїй точці зору).
Володимир Ілліч мав на увазі перспективу. Чи не заперечуючи проти Установчих зборів, головним гаслом він визначив: «Вся влада Радам!» На відміну від інших партій, більшовики вперто виступали за мир і проти Тимчасового уряду. Така політика приваблювала на їх бік частину представників інших лівих партій, а також дозволяла завойовувати авторитет в масах солдатів і робітників.
На початку червня відбувся I Всеросійський з'їзд Рад. У більшовиків було дуже мало делегатів. При такому розкладі сил зберігалася анархічна ситуація.
Отже, навіть при всьому бажанні більшовики тоді не могли прийти до влади. За канонами марксизму, їм не слід було б навіть прагнути до цього. Перш повинен зміцнитися буржуазно-демократичний лад, а капіталістична система пройти пік свого розвитку, щоб робітничий клас став потужною соціальною силою. Тоді він і прийде до влади.
Так, об'єктивних умов було замало, зате були суб'єктивні. Вдобавок ніхто не міг заздалегідь знати, в яких комбінаціях вони з'єднаються через деякий час. Доля суспільства подібно долю особистості в чималому ступені залежить від збігу обставин.
Більшовики вміло використовували гасло боротьби за мир проти імперіалістичної війни. Але в той же час розкладання величезної армії (близько 11 мільйонів чоловік!) Вже саме по собі ввергало країну в анархію. А в буржуазну демократію Ленін не вірив: вона була лицемірна і не відображала інтереси пролетаріату як «обраного» класу, якому належить майбутнє. У сформованій ситуації необхідно було придушувати всіх, хто не підтримував політику партії, а це було можливо тільки при жорсткій диктатурі.
Жадав чи Володимир Ілліч влади через свого честолюбства? Довгий час мені здавалося, що відповідь має бути позитивним. Однак, детально простеживши і уважно проаналізувавши його поведінку аж до втрати розуму і смерті, я змінив первісне припущення.
Честолюбство у політичних діячів виражається в прагненні якомога частіше виступати перед публікою, насолоджуватися захопленнями натовпу, оваціями на свою адресу, грати роль диктатора і пророка, облаштовувати свій антураж: від ад'ютантів до інтер'єрів службових приміщень, дач, домашніх покоїв. Бажають насолодитися владою, «покермувати», як висловився один такий діяч, завжди бувають безвідповідальними демагогами, не здатними до напруженої праці.
Леніна можна дорікнути в чому, але не в подібних досить вульгарних недоліки, викривають «недержавного» діяча. Він зумів не тільки взяти владу, а й утримувати її в неймовірно складній обстановці. Таке можливо при фанатичною переконаності у своїй правоті, воістину релігійної віри в сповідування ідеологію, в даному випадку - в марксизм.
Доводиться чути: мовляв, Ілліч ненавидів царя і його рід за страту свого старшого брата-революціонера. Це вже й зовсім перенесення кухонно-сімейних відносин на політичну арену. Адже саме Володимир Ленін свідомо відмовився від індивідуального терору (пізніше використовуючи терор державний).
Про те, щоб покінчити з самодержавством в 1917 році, ні Ленін, ні його соратники навіть не мріяли. Лютневу анархічну революцію вони з цієї причини, що називається, прогавили. Багато пізніше Володимиру Іллічу стали приписувати геніальну прозорливість і неймовірний авторитет у більшовицькій партії і в народі. Тоді й виник міф про повалення царя більшовиками або, у всякому разі, за їх активної участі.
У перші місяці 1917 нічого подібного не могло здійснитися. Лютнева революція застала Леніна і його партію зненацька. Падіння самодержавства було результатом кризи царської влади, кризи анархії.
