Які сани наших предків возили? Прислів'я та приказки
Немає особливої потреби доводити, що санний транспорт - дуже древній. Цей історичний факт досить відомий. Використовувалися сани не тільки в країнах зі сніжними зимами, але й у південних, наприклад, у Єгипті.
Та й у північних краях на них їздили не тільки в морозний час, але навіть і влітку. Сани вважалися більш почесним засобом пересування, ніж пізніше з'явилися колісні. І називалися в різних місцях по-різному: у північноамериканських індіанців - тобогган, у лопарей - кережка, у саамів - pulka, у сибірських народів - нарти, у інгушів - соалоз.
У наших предків різновиди саней мали відмінні один від одного назви. Так, наприклад, ручні, призначені для спуску з гір - це санчата або чункі- ті, що розраховані для вивезення вантажів по бездоріжжю - волокуші- мають конструкцію широку і низьку - пошевні і гринджолята. Крім того, були сани чоловічі і жіночі, одно-, дво-, три- і навіть шестіместние- обрядові - від весільних («Княжих») До похоронних.
За народними повір'ями, існував на Русі, люди спочатку круглий рік їздили виключно на санях, а колеса і вози вигадані, за однією версією, святими апостолами Петром і Павлом - на благо людству, а за іншою - навіть чортом, тобто з підступом. Адже ось як.
В фольклорі сани фігурують досить часто. Спробуємо пригадати, в якому зв'язку вони згадуються, почавши з самого поширеного жанру - прислів'їв та приказок.
Непередбачуваність долі з давніх пір позначали прислів'ям: «Виграш з програшем на одних санях їздять». Щодо сезонності доходів частенько казали: «Віз будинок збирає, а сани розоряють» (або ж: «Віз хліб в будинок возить, сани на базар»). Привчаючи домочадців до працьовитості, повторювали: «З гори і сани біжать, а на гору і віз не йде». Зате коли все складається легко да успішно, використовували порівняння «що на санчатах під гору».
Безвихідь ситуації образно висловлювали іносказанням: «Їзда безпутна: саней немає, впрягти нічого, та й їхати нікуди». Набагато позитивніше звучить думка: «Будуть сани, поїдемо і самі». У безвихідне становище зовсім не випадково визначали як «закрити очі да лягти на санчата». Чому ж?
Це відгомін суворого звичаю, що існувало в деяких місцях: старих, не здатних приносити користь у господарстві, попрощавшись, зіштовхували з високої гори міцно прив'язаними до санок.
Про запасливості і передбачливості нагадує всім відоме «готуй сани влітку, а воза взимку» (до речі, є й інший варіант: «готуй сани з весни, а колеса з осені»). Над тими ж, хто цими якостями не володіє, здавна сміялися: «Все напоготові: сани в Казані, хомут на базарі».
Щодо влучного виразу «не по Саньке санки» пояснювати нічого не треба, і без того все зрозуміло, так само, як щодо іншого: «Не в свої сани не сідай» (або: «Не сідай в боярські сани»). Між іншим, у цього висловлювання є продовження: ... а сіл - не кається. Мудро, що й казати!
Хвалька і марнослів'я народна мудрість припечатує так: «На словах - що на санях, а на ділі - що в ямі», - тобто підкреслюючи різницю в рівні комфорту. Безглуздих да невмілих потішається: «В дому Санніков да стельмах, а виїхати нема на чому»! Про це ж говорить іронічна прислів'я: «Сани уперся, тому й кінь стала». Тринькати-чепуруна викривали за ознакою: «саночки розписні, а вдома їсти нічого». Але, з іншого боку, «які сани, такі й самі» (або навпаки: «які самі, такі й сани»).
Навряд чи це абсолютно повна колекція «санних» прислів'їв і приказок, може, комусь відомі й інші. Крім того, і в інших жанрах народної творчості без санок не обійшлося. Так що далі буде ...
