Навіщо знадобилося вводити Григоріанський календар?
Так уже склалося, що багато аспектів нашого життя, стаючи невід'ємною частиною такої, ті-ряют свою первісну привабливість. Між тим, якщо постаратися поставити запитання каса-кові походження, долі і (або) майбутнього того, що встигло стати "рідним" для людства, то в ці моменти доводиться качати головою при одній лише думці: а хто б міг подумати. Багато чого цікавого і цікавого, того, що корениться в речах повсякденних і не представляють із себе ніякого інтересу, ми, на жаль не знаємо.
Аж ніяк не обов'язково, щоб те, над чим раптом підводиться завіса, за якою напевно протягом століть встигло відбутися чимало цікавого, сьогодні могло б принести хоч якусь користь тільки на музейних полицях. Візьмемо той же твір типографського творчості, яка мирно висить на стіні і начебто саме по собі не здатний запропонувати приводу для пошуку відомостей про нього по загублених в глибині бібліотек фоліантам або вдавшись до нехитрого поклацуванням клавіш комп'ютера. Зізнайтеся чесно: хто з вас хоч раз у житті задався питанням, відмінним від "Яке сьогодні число?" або "На який день тижня потрапляє ..чісло ..месяца ..года?", При одному з тисяч кинутих на календар поглядів? А адже у нього теж є своя історія.
Той календар, яким сьогодні користуємося ми, називається григоріанським. А все тому, що дей-ствовать він почав тільки коли римський папа Григорій XIII своєю буллою затвердив відповідний проект, який був запропонований лікарем астрономом Луїджі Ліліо. Однак крім цього проекту, існувало безліч інших, з яких необхідно було вибрати найкращий, і питання визначення найбільш відповідного варіанту внесення поправок в існував у той час юліанський календар викликав досить жаркі наукові диспути серед кращих умів сучасної Ліліо епохи. Втім, задуматися було чого.
Свого часу Юліанський календар, введення якого Юлієм Цезарем мало своєю метою при-наблизити довжину календарного року до фактичного проміжку часу між двома послідовними-них днями весняного рівнодення (цей проміжок інакше називається тропічним роком). Протягом останніх 2000 років тропічний рік складає приблизно 365,2424 днів.
У юліанському календарі з введенням високосного року, який спочатку припадав на кожен третій рік, а потім - кожен четвертий (цей перехід здійснив імператор Август), середня довжина календарного року встановилася на позначці 365,25 днів. Однак неточність, яка дорівнювала 0,0076 днів щорічно, вилилася в до 1582 року в розбіжність довжиною приблизно в 12 днів між днем весняного рівнодення реальним і вказуються у календарі.
Зсув дня весняного рівнодення, бажання впорядкувати наступ Пасхи, яка повинна бути "в околицях" дня весняного рівнодення, але в той час була готова "втекти" в літні місяці, та й у цілому бажання наблизити довжину тропічного року до середньої тривалості року календарного пояснюють нам, чому необхідність реформи дійсно мала місце.
Реформа папи Григорія XIII складалася:
у викиді з календаря десяти днів;
коригуванні правил визначення високосного року (тепер подільності номера року на чотири було недостатньо, так як додатково номер року не повинен був ділитися на 100, за винятком випадків, коли він кратний 400- так, року 1700, 1800, 1900 невисокосному, проте не так давно прожитий нами 2000-й був високосним) ;
встановленні нових правил для визначення дня Пасхі;
календарному розміщення додаткового дня (призначеного для наближення продовж-ності календарного року і року тропічного один до одного) відразу за 28 лютого (раніше в ві-сокосний рік додатковий день слідував за 25 лютого).
Новий календар, як легко здогадатися, що не стало відразу надбанням усіх без винятку існували за часів його прийняття країн і народів. Одні країни (Іспанія, Італія, Польща, Португалія) практично відразу після оприлюднення папської булли стали говорити про юліанському календарі в минулому часі. Інші зробили це не відразу, але і не стали відкладати справу в довгий ящик (Франція, Люксембург, Бельгія, німецькі держави, Швейцарія, Данія). Англійцям у зв'язку з не так швидко дозрілим бажанням наслідувати приклад континентальних сусідів (перехід до григоріанського календаря датується 1752 р) довелося вносити календарну поправку вже величиною в одинадцять днів.
Примітно, що в Східній Європі григоріанський календар з'явився в другому десятилітті XX століття. Це відноситься і до Радянської Росії (з календаря більшовикам довелося викинути 13 днів: слідом за 31 січня настало 14 лютого). Самої останньої зі східноєвропейських православних країн новий календар прийняла Греція (1923 р).
Проте не варто плутати використання календаря в світському середовищі і священнослужителями. Так, православна церква в Росії, Єрусалимі, Грузії та Сербії досі не прийняла не тільки григоріанський, але і переглянутий юліанський (останній прийнятий православними церквами Польщі, Болгарії, Румунії, Греції, Кіпру) календар.
А адже думалося: до стіни його ...
