«Червона шапочка». Вовків боятися - сексом не займатися?
Пиріжки нині пішли черстві. Як і люди. Таким ніж у спину увіткнути иль сокиру - півсправи. Зуби рівні, білі, зачіски доглянуті, не дивися, що селюк, а в душі темінь і мислішкі недобрі. Гламур готичний, одним словом. А що, хтось всерйоз сподівався, що спливла на хвилях «сутінкової саги» Кетрін Хардвік (воно, як відомо, не тоне) буде з Червоної шапкою церемонитися? Дівчинка-то вже дозріла, для неї що вовк, що слюсар, все єдино. Лише б не хлібобулочні вироби на околицю тягати, це вже моветон.
... Жила-була дівчинка Валері, любила відрізати кроликам голови. Розваг у таежном селищі з п'яти будинків небагато, тому рожеве дитинство закінчилося швидко, і почалася бурхлива молодість. Женихів у Валері хоч відбавляй. І коваль-молодець, і лісоруб-душогуб, і волчара ганебний, що кожен рік в село навідується, щоб откушать жертовного агнця. Нарозхват дівчина. А що, кров з молоком, у мами - Химки, у тата - модна триденна неголеність, сестро ще є полногрудая і бабуся на відшибі. Вирішили батьки доньку за місцевого коваля посватати. З приданим там все смутно, але майбутній наречений на дрібниці не розмінюється, йому Валері за так віддають, аби бідняцької доньці світ показав. А лісоруб пущай лісом йде, у нього в кишені якщо щось і дзвенить, то точно не гроші.
Вовк, що цікаво, не дрімає. Двадцять років минуло з останнього кровопускання, і унадився хижак місцевих дівчат за цікаві місця кусати. На небі місяць-то кривава, так що кожен укушений сам в перевертня норовить перетворитися. Зі столиць терміново викликають борця з нечистю, батька Соломона, крутого до неможливості. Сам Соломон хвалиться тим, що улюблену дружину замочив, бо з вовком жити і по-вовчому вити не згоден. Методи у батька інквізиційні, зате ефективні. Снайпери по дахах, в центр приманку у вигляді відьмочки. Жителі, що характерно, в шоці, але із задоволенням на сей бал-маскарад дивляться, і навіть схвально підтакують. Мовляв, одобрям-с.
Виявилося, вовк вовку ворожнечу. Той, що овець тягає, нешкідливий, сірий такий, він ночами спить і по околицях не сновигали. Перевертень же днем снідає, книжки читає, а вночі обростає шерстю і Валері домагається. Іншими словами, козачок засланий. Ху із ху, незрозуміло. Людці все потайливі, по кутах тиснуться, душу священику лютому викладати не поспішають. Суцільні десять негренят. Доводиться батькові Соломону вдатися до тортур і промовам полум'яним, бо відчуває пастир, що година його близький. Валері тим часом ніяк з почуттями впоратися не може. Коваль, звичайно, красень, але лісоруб такий фатальною. Та й вовк нічого, обіцяв кудись відвезти і зірку подарувати. А вибирати треба, бо шанс щось один, або скінчиться все, як у бабусі: халупка триярусна на узліссі, сумнівний супчик і без мужика в будинку ...
Якщо б не жадібний на гроші Голлівуд, то ми б і знати не знали про сексуальні фантазії Кетрін Хардвік. Тітка з завидною завзятістю мріє спарити персонажів своїх фільмів то з вампірами, то з перевертнями. Хто б міг подумати, що мила дівчинка Червона шапочка з її «ай, бегемот» та «зеленим папугою» перетвориться в її руках в сексуально стурбовану дівку з неприкритими зоофільскімі нахилами? Втім, шанувальникам «Сутінків» не звикати. Тут, принаймні, обійшлися без некрофілії.
Змішалося в купу все. І перевертні з пиріжками, і любовь-морковь на тлі сосен, незграбно обклеєних шипами, і дикі танці доглянутих до неподобства односельчан навколо багаття. Тут вам і маври на снігу, і спритний китаєць, і кунштюки з батогом а-ля Індіана Джонс, і навіть головний борець з монстрами з срібними нігтями і у фіолетовому пальто. Подібні психоделічні викладки не снилися і Кіру Муратову, а Уве Болл радо приймає в свій тихий стан чергового учасника рідкісного за формою і змістом ідіотизму.
Зі сценарієм все дико, а по суті нічого з часів «Сутінків» не помінялося. Навіть декорації. Марить Хардвік, марить про тайгових романах на тлі сирих лощин і сором'язливо ховаються мухоморів. Сінники і мурашники замінили її героям розкішне ложе королівських палаців, а за селянськими шатами Червона шапка приховує імпозантні вовняні панчішки, в яких всю дорогу тягає ножик. З шапкою автори теж перемудрили, замінили її на плащ-накидку, так що не помітити дівчину в сніжному лісі може тільки сліпий.
Гаразд, кошмар з сюжетними ходами і мотиваціями цілком зрозумілий. Казка стара, справи темні. Ну скоротили хлоп'я, ну видозмінили чуть-чуть. Питання в тому, яким чином в цю муть зуміли вляпатися цілком гідні актори. Біллі Берк не в рахунок, він, видать, чимось режисерові по життю зобов'язаний, бо, оттрубіл всі три серії «Сутінків», знову подався в ту ж трясовину. Видать, гроші потрібні були. Аманда Сайфред по молодості оступилася, буває. Вірджинії Медсен не вибирати. Хоч і виглядає зірка давно минулих днів («Клас», «Кендімен») міцненька, але її слава залишилася в 80-х, і тітка просто відпрацьовує гонорар. Але якого рожна тут роблять Джулі Крісті та Гарі Олдман? Тут у мене опускаються руки і, окрім матірних, інших слів немає.
Олдман, до речі, як зазвичай запалив. Мужику взагалі до фені, що відбувається навколо. Він свої ролі знає назубок, бо переграв у кіно вже стільки мерзотників, що з них можна окремий штрафний батальйон скласти. Та й Крісті хороша, як попало Оскара акторам не дають, хоч і було це в далекому 1966-му. Ось на Крісті і Олдмана тільки й можна без оскоми дивитися, решта просто неймовірно лажають в кожному кадрі. Але найкраще вставляє спостереження за масовкою, особливо в сценах, де «крокам за сценою» необхідно зображати бурхливу діяльність. Складається враження, що цих людей брали оптом на сусідній фермі, бо емоції виражати вони не вміють, але зате активно гладять кіз, чухають потилиці і кричать невпопад якісь слова, що не увійшли в остаточний дубляж.
Порадував «автентичний» саундтрек, зокрема, в сцені святкування умертвіння вовка. Рок-композиції (або це не рок, я не розібрався) легко лягали на «сутінкові» пристрасті, але тут дисонанс був величезний. У наступному своєму фільмі («Гамлет», між іншим) пропоную Хардвік поекспериментувати з полькою і німецькими маршами. Втім, техно-транс теж зійде.
«Червона шапка» в прокаті з тріском провалилася. Шанувальники вампірської трилогії, не знайшовши в кадрі знайомих облич, скукожілісь, а вже інші і поготів не жадали переглядати черговий романтично-готичний опус в тих же інтер'єрах. У результаті - не окупиться себе бюджет і перша зарубка на кар'єрі режисера.
Вердикт: Кетрін Хардвік - дуже хороша художниця. Всі кадри, в яких немає людей - просто прекрасні і просяться на виставку. Але як тільки миловидні сільські хлопці та дівчата відкривають рот, вся убогість задуму починає лізти з усіх щілин. Щілини ці невміло затикаються рідкісними сценами екшна та уявної інтриги (бо особистість вовка стає очевидною майже відразу), але врятувати проект куці спецефекти і запрошені зірки не можуть. Тверда двійка з будь шкалою вимірювання. Залишається лише з жахом чекати нової версії «Гамлета» від Хардвік і сиквела «Битва титанів 2" від сценариста Девіда Джонсона.