Еротична драма «Звір». «Маша і ведмідь» для дорослих?

Француз польського походження (прізвище не обдуриш) Валеріан Боровчик прийшов у кінематограф у 1946-му, відразу ж після закінчення війни. Проте ж в «нову хвилю» він потрапив лише побічно, аж до кінця шістдесятих знімаючи короткометражки (у тому числі мультиплікаційні), які хоч і мали успіх у критиків, але великої слави своєму авторові не приносили.

Двадцять років Боровчик клепав короткі опуси з виразно читаним соціальним і еротичним підтекстом і абсурдним, іноді занадто завуальованим, гумором, поки успіх його повнометражної стрічки «Гото, острів кохання» не визначив всю його подальшу кар'єру в кіно.

До слова, «Гото» в плані наочної демонстрації людських пороків був вельми скромний і боязкий, але Боровчик, відчувши пристрасть до історичної тематики, уже не міг зупинитися. І якщо його «Бланш», обласкана призом екуменічного журі Берлінського кінофестивалю, могла вважатися чемною і моральної історичною драмою, то вийшли двома роками пізніше «Аморальні історії» стали його першим і повноцінним досвідом в еротичному жанрі. А потім «Остапа понесло». У 1975 він знімає свою версію знаменитої історії про красуню і чудовисько, еротичну драму «Звір» (La bete), яка по праву вважається однією з найбільш викликають і епатажних стрічок французького кіно.

... Нащадок знатного роду, маркіз П'єр л'Есперанс, опинився в непростій ситуації. Його єдиний спадкоємець чоловічої статі, син Матюрен, ризикує залишитися останнім у генеалогічному дереві колись поважної дворянського прізвища. Ситуацію посилює не тільки асоціальна поведінка самого Матюрена, якому глибоко начхати на продовження роду, але і те, що над сімейством л'Есперанс нависло давнє прокляття. Виною всьому їх прапрабабуся Ромільда, яка ще в епоху високих перук і тугих корсетів до смерті затрахала в присадибній лісі «неведому тваринку», після чого по окрузі поповзли чутки нехорошого властивості.

Хто минуле згадає, тому око геть, вважає маркіз, тому всупереч криків дядечка-інваліда та громадській думці збирається влаштувати вигідний союз свого сина-алкоголіка з багатою американкою Люсі Броадхерст. Люсі, до слова, теж знаходиться у скрутному становищі, бо її опікунка-тітка присягнулася на смертному одрі своєму братові, що видасть племінницю заміж протягом півроку. А тут таке щастя - підвернувся наречений, у якого тато-маркіз, дядько-кардинал і особняк в мальовничому місці. Правда, дядечко щось не поспішає приєднатися до щастя майбутніх молодят, та й обстановочка в родинному гнізді л'Есперанс не розташовує до надій на світле майбутнє пари, але кому є діло до молодих, коли йдеться про порятунок честі та репутації роду ?. .

З найперших кадрів, в яких Боровчик смакує всі подробиці спарювання коней, автори як би дають зрозуміти глядачеві, що назва фільму - Це не просто метафора. По ходу сюжету автори ще не раз підтвердять свій намір шокувати публіку, тому фінал картини можна навіть вважати закономірним. З цієї точки зору до Боровчик ніяких претензій і бути не може: при всій своїй схильності до епатажу, він послідовний і точний у побудові сюжету, виписуванні характерів і підтримці інтриги.

Іншими словами, при всій своїй візуальній нестриманості, стрічка Боровчика вийшла цільною і навіть іронічною. Але абсолютно нестравною для цінителів готичних романів і салонних мелодрам в типовій трактуванні, бо автори не тільки жорстоко знущаються над загальноприйнятими канонами поведінки, але й навмисно провокують аудиторію. Вільно використовуючи в сценарії «Звіра» повість Проспера Меріме «Локис», француз відважно вторгся на територію фільмів для дорослих, закономірно викликаючи на себе гнів тієї частини публіки, яка якщо й сприймає подібні збочення, то тільки за закритими дверима своїх зовні респектабельних притулків.

Зрозуміло, Боровчик кілька перегнув палицю. Одна справа спостерігати за оргіями в «Калігулу» або еротичними фантазіями Еммануель, але, вибачте, випускати на великі екрани зоофілію? Глядачі були готові пробачити автору його непомірні сексуальні ескапади в «аморальний історіях», бо там заборонені теми були витончено встромлені в нитку розповіді і були життєво необхідні для пояснення причин і мотивацій персонажів. «Звір», до речі, спочатку планувався у вигляді однієї з новел для «аморальні історій», і думається, будь ця історія скорочена до п'ятнадцяти-двадцяти хвилин, вона б сильно виграла в динаміці.

В епоху розквіту сексуальної революції в Європі Боровчик, що називається, опинився на гребені хвилі. Його сміливість в утриманні кадру, його візуальний талант кінематографіста дозволили французу на мить прикувати до своєї персони пильний погляд громадськості. Так, його картини не стали міжнародними хітами, на відміну від тієї ж «Еммануель», але зробили вагомий внесок у розвиток жанру. І якби не зайва прямолінійність Боровчика у своїх спробах догодити таємним пристрастям аудиторії, то, можливо, його опуси, і навіть трохи похмурий і безвихідний «Звір», могли б стати класикою еротичного кіно. Але не стали.

Нинішнього глядача, який бачив в Інтернеті і не таке, навряд чи особливо здивує візуальний ряд. Тоді ж, у 70-х, поява «Звіра» в прокатної сітці кінотеатрів викликало ефект бомби, що розірвалася. Логічно припустити, що стрічку заборонили до широкого показу після декількох днів прокату, і з тих пір цей витвір можна насилу розшукати лише в надрах Мережі. Мені ця картина випадково потрапила на очі в ті далекі часи, коли подібні фільми ще періодично демонструвалися на приватних телеканалах.

Мушу зазначити, що згодом Валеріан Боровчик залишився вірний вибраній стезі і ще не раз намагався повторити успіх своїх перших дослідів в повнометражному кіно, але, на жаль, чи то часи змінилися, чи то стиль автора встиг приїстися, але його історико-еротичні опуси перестали розбурхувати. На всьому протязі сімдесятих-вісімдесятих режисер і сценарист продовжував знімати своє кіно, але в рамках напрямку вже не зміг сказати нічого нового.

Його роботи все більше скочувалися до вульгарного і нічим не виправданого дійству, а в кінці своєї кінокар'єри Боровчик навіть довелося заробляти на хліб насущний, знімаючи чергове, нікому не потрібне, продовження «Еммануель». Його останнім фільмом стала драма з елементами детективу «Королева ночі» (1987), після чого режисер назавжди зав'язав з кінематографом.