«Годзілла» (2014). Японський слон в американській посудній лавці?

Проблема всіх сучасних голлівудських блокбастерів в тому, що вони намагаються розважити глядача на повному серйозі. Немає жодного сумніву, що «Годзілла» Гарета Едвардса пройдеться важкою ходою по гаманцях довірливої аудиторії, але про колишню легкості і відчайдушності залишається тільки мріяти. В основі нинішніх кіношних колосів завжди лежить епічність, що змушує авторів розтягувати свої «полотнища» мінімум на пару годин, а глядача - нестримно позіхати в надії, що ось-ось почнеться найцікавіше.

... Наприкінці шістдесятих років минулого століття одна жадібна шахтарська корпорація копала-копала і докопатися до останків величезного доісторичної істоти, у якого одна п'ята розміром з цілого динозавра. Скелет вже нікого не образить, а ось щось, дремавшее під землею, прокинулося і втекло від настирливих людців в океан.

Минуло тридцять років, і істота, ізбороздіть Тихий океан вздовж і впоперек, зголодніли і пристало до берегів Японії, де влаштувало неабияке землетрус, в результаті якого порушившій ціла атомна електростанція і загинула кохана дружина сейсмолога Джо Броуді. Вчений з тих пір наполегливо збожеволів і поклав залишок життя на з'ясування справжніх причин катастрофи. Його підріс син Форд теж сумує по матері, але минулим жити не бажає і маніакальних вишукувань батька не підтримує, вважаючи за краще триматися на відстані.

Проте папаша вічно норовить вляпатися в неприємності, і кому, як не єдиному синові, доводиться визволяти його з японської в'язниці, куди Броуді-старший в черговий раз потрапляє за перетин кордону карантинної території. Тут-то і з'ясовується, що підземні поштовхи, які погубили АЕС і годувальницю, почалися знову. Батько і син вирушають у саме пекло, щоб побачити, як японські ентузіасти годують жахливого монстра радіацією. Немов відчувши загрозу від американських гостей, моторошний кривоногий гнусу прокидається і валить з резервації, трощачи і ламаючи все на своєму шляху.

Найгірше, що незадовго до втечі монстр встиг перекинутися парою сигналів із собі подібними. Десь на землях Нового Світу хітропопие американці приховали другий примірник, але ж є ще й «альма-матер» - гігантський ящір Годзілла, який не потерпить конкуренції і має намір дати новоприбулим останній і рішучий бій. Всі три кошмарних створення рухаються в бік затоки Сан-Франциско, де і має відбутися смертельна сутичка ...

На правах першого літнього блокбастера 2014 «Годзілла» Гарета Едвардса, безумовно, виправдає покладені фінансові надії. Навіть незважаючи на стримані відгуки критиків і розтягнутий до непристойності хронометраж, левова частка якого пішла на з'ясування стосунків батьків і дітей і висмоктані з пальця драму. «Те, заради чого» відбудеться в останній третині фільму, але перш нам доведеться прослухати короткий курс історії, з'ясувати, чим харчуються доісторичні ящери, а також у черговий раз переконатися, що завдяки вченим мужам наша планета своєю смертю точно не помре.

Відразу зазначу, що, незважаючи на занадто бурхливу фантазію творців і усипляючий першу половину стрічки, нова «Годзілла» за авторством початківця постановника Гарета Едвардса однозначно краще фільму, знятого в 1998-му Роландом Еммеріхом. Останній настільки набив руку в знищенні Америки на кіноекранах, що брався за будь-яку можливість, а колосальних розмірів хижий ящір з поганими манерами - однозначно краще будь-яких, самих кровожерливих, інопланетян або набридлих глобальних катастроф, начебто повеней, землетрусів та ін. Так вважав Еммеріх, а ось японці, яким належать права на будь-які кіноваріацій пригод Годзілли та інших Кайдзен, були, м'яко кажучи, не задоволені версією знаменитого «крушітель». Настільки, що наклали вето на будь-які наміри до сюжету на півтора десятиліття.

Чому саме Едвардсу доручили реанімувати «Годзіллу»? Мабуть, з тих міркувань, що з режисером, які не мають ні авторитету в світі кіно, ні чітко виробленого стилю, буде простіше домовитися. Простіше маніпулювати, якщо хочете, враховуючи, що над стрічкою трудилося відразу 8 продюсерів, яким навіть між собою було важкувато інший раз прийти до консенсусу. За плечима Едвардса був лише малобюджетний дебют, зате тематично схожий. Картина 2010 «Монстри», правда, великого шуму не наробила, але отримала приз за «Кращий іноземний фільм» на кінофестивалі «Сатурн», а також вісім разів окупила витрати на виробництво. Ось так, з півмільйона доларів, витрачених на «Монстрів» (в яких, за браком грошей, монстрів майже і не було), Едвардс плигнув у світ дев'ятизначних бюджетів. А великі нулі - це завжди велика відповідальність.

Чи впоралися автори «Годзілли-2014» зі своїм завданням? І так, і ні. По-перше, самої Годзілли (або, якщо точніше, Годжіри) на екрані куди менше, ніж хотілося б. Багато уваги творці приділили її противникам гнусу, цим дивним кособоким створінням, які вирішили злучитися в центрі Сан-Франциско (іншого місця не знайшлося, звичайно). По-друге, сюжет фільму звично тоне під вантажем розмов, з яких запам'ятаються лише яскраві та експресивні монологи Брайан Кренстон (Джо Броуді), відомого мільйонам фанатів телесеріалу «У всі тяжкі». По-третє, нас як і раніше посилено пригощають масою безглуздих фактів, що суперечать фізики, логіки та іншим точним і не дуже наукам. Не кажучи вже про такі очевидні ляпи, як вітрина магазину, що витримує натиск цунамі, або відчайдушно браві американські солдати, які намагаються зі стрілецької зброї замочити тушу монстра завбільшки з хмарочос.

Нова «Годзілла» - це спроба реанімувати японський оригінал 1954, і тут автори однозначно на коні, бо ту стрічку нинішнє покоління глядачів навряд чи бачило. У японців же з гумором завжди було сутужно, тому загальний похмурий настрій фільму і гнітюча атмосфера цілком сходяться з очікуваннями. Акторська складова в блокбастерах такого рівня завжди відходить на другий план, але запам'ятався Кренстон, Жюльєт Бінош, і Кен Ватанабе. При цьому у француженки до образливого невелика роль, а японець змушений грати чергового вченого-провидця, якого всі поважають, але ніхто не слухає. Чомусь зовсім не вразив змужнілий до ролей юного татуся Аарон Тейлор-Джонсон, в якому насилу впізнається юне дарування «Піпца».

Підсумок - втішно-задовільний. Подією робота Едвардса не стала, але і в бруд обличчям не впала. Сенсу в що відбувається на екрані не більше і не менше, ніж в японському оригіналі, але 160 мільйонів витрачені не даремно, візуально фільм залишає приємне враження, особливо останні півгодини. Є й сценарні нестиковки, і відверті дурниці, і кіноусловності, та й подсократить стрічку на 10-20 хвилин не завадило б. В іншому - добротний річний блокбастер, зі своїми, нехай і величезними, тарганами.