Психолог або психіатр - в чому різниця?

Унаслідок плутанини з психологічним консультуванням і психотерапією в нашій країні, дуже багато хто не зовсім розуміють різницю між психологом і психіатром. Оскільки і ті, й інші можуть займатися і консультуванням, і психотерапією. Але ця психотерапія може носити різний характер - і це вносить ще більшу плутанину.

Тому краще, якщо ви будете розбиратися, яка психотерапія мається на увазі, і хто перед вами - психолог або психіатр. Відразу хочу застерегти, що на якість наданої допомоги це може і не вплинути.

Спочатку в нашій країні було прийнято за замовчуванням, що психотерапія - це вплив психологічними засобами (або просто бесідою) на хвору людину. Мається на увазі людина, яка страждає не тільки психічними захворюваннями, а й потребує додаткової допомоги при будь-якому іншому захворюванні фізіологічного характеру. Тому психотерапевтами могли працювати виключно лікарі-психіатри як найбільш компетентні в розумінні людської душі.

Для отримання звання психотерапевта лікаря-психіатра направляли підвищувати кваліфікацію на спеціальних курсах. Як правило - не дуже тривалих. У той час як психотерапевтів на Заході і в Європі готують протягом 7 років! І це вже після отримання основного диплома лікаря або психолога.

Тому дивіться, якщо ви прийшли в поліклініку до психотерапевта, майте на увазі, що вас зустріне лікар-психіатр. А от яка в нього кваліфікація - двотижневі курси або кілька років спеціального навчання - це доведеться з'ясувати саме вам.

Чому це важливо? Тому що психіатр, що пройшов лише курси, якого в інституті вчили працювати як психіатра, ставиться до своїх клієнтів зовсім інакше, ніж кваліфікований психотерапевт, підготовка якого тривала кілька років! Почати з того, що ви з порога будете не клієнтом, а пацієнтом, що автоматично наводить на думку про патологію ...

Для ілюстрації я хочу навести вам уривок зі статті Х.Г. Попі, доктора медицини, який навчає психоаналітика Німецького психоаналітичного суспільства, екс-президента Німецької асоціації групового аналізу:

«Я не знаю, як ті з вас, хто є психіатрами або мають психіатричний досвід навчалися своєму ремеслу. Коли я вивчав психіатрію (а орієнтований я був на феноменологію і біологію), я приходив до пацієнтів із блокнотом і проводив опитування за завченою схемою, яка відповідає цьому конкретному випадку. Я запитував їх про симптоми, про раніше перенесені захворювання, сімейний анамнез, робив психопатологічний висновок, а потім ставив діагноз. І в основному це закінчувалося тим, що пацієнтові виписувалися різноманітні медикаменти. Бесіди з пацієнтами розглядалися як щось неістотне, а іноді і як перешкоди в процесі одужання, особливо, у випадках з психотичними пацієнтами. Так було і так, почасти, усе ще є. У класичній психіатрії усе ще існує чіткий поділ між знанням (активністю) лікаря або терапевта і пасивною (необізнаною) роллю пацієнта.

Психотерапія протиставляє цьому цілком іншу форму діагностики, а саме зустрічі. Виходячи з того, що переживання і поводження є більшою мірою несвідомими, непідвладними прямому доступу, можна зробити висновок, що терапевт спочатку також необізнаний, що він, також як і пацієнт, не може зрозуміти, що означає той чи інший симптом. Візьмемо, приміром, страх скористатися ліфтом - клаустрофобію. У цьому випадку ми стоїмо перед загадкою, чому в певний момент життя в пацієнта розвився цей симптом і який це має сенс. Як кажуть пацієнти, самі вони вважають цю нездатність знаходитися в закритому приміщенні безглуздою, але нічого не можуть з цим вдіяти.

Інша позиція терапевта - бути нетямущим - на противагу канонам класичної медицини, в активній співпраці з боку пацієнта означають зміну парадигми. На мою думку, це є однією з причин, чому між класичною медициною, психіатрією, психотерапією і психоаналізом існують настільки сильне емоційне напруження. Під питання ставиться основоположна установка, позиція лікаря, що призводить до невпевненості ».

Іншими словами, лікар-психіатр завжди знає, що потрібно робити з пацієнтом після того, як поставлено діагноз. А психотерапевт виходить з того, що він не знає, що з вами відбувається, але зробить все, щоб допомогти вам розібратися в цьому самому.

Давайте підіб'ємо підсумки. Умовно існує дві школи - медичної та немедичною психотерапії.

Психотерапевт медичної школи - Це лікар, який отримав додаткову освіту за спеціальністю психотерапія, який одночасно з лікуванням «словом» має право виписувати своєму клієнтові медичні препарати, якщо в них виникає необхідність. Тобто, такий психотерапевт може мати справу як зі здоровими людьми, так і з тими, у кого проявляється психічна патологія.

Психотерапевт немедичної школи - Це не лікар, а найчастіше психолог, а іноді навіть філолог або педагог, який має додаткову освіту психотерапевта. Такий спеціаліст не має права призначати медикаментозне лікування і може працювати тільки зі здоровими людьми, які не мають психопатології. Для того щоб вміти відрізнити норму від патології, такий фахівець зобов'язаний пройти психіатричну пропедевтику - це обов'язковий мінімум знань, який дасть змогу побачити межі своєї некомпетентності і вчасно направити клієнта до лікаря, якщо виникне необхідність.

Тому при знайомстві з психотерапевтом, краще з'ясувати - медик він чи ні, чи довго вчився на психотерапевта після отримання основного диплома (2 тижні чи кілька років), в руслі якого напряму він практикує (психоаналіз, гештальт, позитивна психотерапія і т.д.) . Пам'ятайте, що ви маєте право поставити ці питання і кожен поважаючий себе фахівець вам обов'язково відповість на них і дасть додаткові роз'яснення.