Весняна проріз

Ми не бачимо. Ось же вона, прорізалась - клаптиками завзята яскрава трава, на неодягнених деревах у курному центрі абсолютно самурайські ніжно-рожеві, ось раптом прорізи і тут же - клейкі і ніжні зелене листя. Але нам ніколи. А завтра міська зелень стане хакі, скукожітся і покриється пилом, а це вже, вибачте, літо. Якщо ж прямо зараз ви вийдете на вулицю і озирнетеся - он туди подивіться, і тут, і он на ту дівчину в завзятою спідничці, і повітря, і колір неба, ну ж, бачите? У вас є шанс коли-небудь сказати: «Так, я прекрасно пам'ятаю весну дві тисячі шостого року». Бігом на вулицю!

Справа була в самому кінці весни. Ми з подругою лежали в дюнах на Північному узбережжі, в районі Царнікави. Попереду була сесія, а тому ми читали розумні книжки. Місце було абсолютно безлюдне, і весь наш наряд становили рушники між тілом і піском. І розумні книжки.

Якось дивно загудів пісок. Потім він весь став тремтіти. Ленка, дрімала під Сартром, пробубоніла байдуже:

- Це танки ...

- Які танки, звідки ?!

- Тут поруч навчальна частина, вони тут часто носяться по пляжу, - сказала місцева мешканка Ленка з-під Сартра.

Я судорожно стала шукати одяг.

- Одягайся швидше, вони ж нас побачать!

- Не побачать.

- Та он вони, несуться як!

- Угу ...

- Ленка, ти що ?!

Подруга ліниво перекинулася на спину, зробила долоню козирком і скептично на мене подивилася.

- У танка проріз у вежі вузька, він, коли на такій швидкості мчить, дивиться тільки вперед і нічого по сторонам не бачить - ні моря, ні тебе ....

Повз нас пронеслися чотири танки - рівно у кромки моря, там, де податливий зручний пісок зображує стопу, але тут же її стирає зі своєї пам'яті. Я дивилася вслід танкам.

Скоро я звикла. Танки носилися по пляжу, а я перевіряла свою пам'ять, підставляючись сонцю: так як же там говорив Заратустра?

Ленка потягнулася, зітхнувши, взялася за книгу, і по-філософськи пробурмотіла, піднявши вказівний палець:

- Вузький проріз!

26.05.2006