Чим же зрозуміти Росію, якщо розумом не виходить? Невелика новела
Мій колега по роботі Юрій у вільний час дуже любив займатися будівництвом дачі. Робити волів все сам. Є такі умільці на всі будівельні руки. Взагалі, як у нього грошик з'являлася вільна, він будматеріали закуповував і на дачі все чогось зводив, стукав молотком, місив розчини та інше. Вів зошит, де як всякий дбайливий господар фіксував ціни на будматеріали у різних компаній і на ринках. Частенько ниркал він по офісу і випитував, може, хтось знає, де йому подешевше бетону для фундаменту прикупити. Опалубку вже сам сколотив. Під лазню. Скажу чесно, заманал з цією опалубкою, та й з бетоном теж. Любив Юрок свої будівельні розрахунки з занудством переказувати. Прямо заявляю, що пару раз хотілося його опалубкою по кумполу, та в бетоні його цьому і змушують. Покласти, так би мовити, в фундамент побільше людяності. І тут я раптом з монотонного його бурмотіння почув щось примітне. Розповідає.
Їхав він якось з роботи. Сів у звичний автобус. А думками все в дорожнечі будівельних матеріалів перебуває. Обурюється, що куб бетону в ціні значно піднявся без видимих на те причин. Де б ще встигнути прикупити подешевше? Немає варіантів. Засмутився, ясна річ. Автобус порожній майже зовсім шкандибать по Москві: роботу ми закінчували в одинадцять вечора. І ось їде він по пустельних вже вулицях і тут відбувається «непонятка». Чи то водій автобуса поквапився проїхати на миготливий жовтий сигнал, або вже зовсім на червоний, чи то з перпендикулярної дороги КАМАЗ занадто рано рвонув вперед на поворот ... Достеменно невідомо.
Важливо те, що довга кишка-автобус ширяємо по перехрестю ледве-ледве, рідкісні пасажири Кемарі, а йому в бік влітає той самий КАМАЗ. Та не простий, а «золотий» для Юрія. Бетономішалка! Одна махина (вантажівка) врізається в іншу (в автобус). Удар хоча і несильний, але частина стекол в автобусі обсипається. Мій товариш по службі, за його версією викладу, сидів навпроти того боку, куди припав удар. Так що скла йому прямо, почитай, під ноги посипалися. А у КАМАЗа широкі лобові стекла, ясна річ, теж пішли на труху.
Пасажирів майже немає в салоні, ніхто, на щастя, не постраждав. Очманілий водій бетономішалки з витріщеними очима дивиться в салон автобуса. Він трохи в цей самий салон не ввалився при зіткненні. Лобові стекла розбиті, так що хоч прямо через кермо КАМАЗа влізай в автобус. Водій автобуса щось матерное репетує в кабіні, а водій бетономішалки втупився на Юру очі в очі і за серце тримається. Мій колега зовсім не запанікував. Встав з сидіння, подивився на руйнування. Відійшов трохи назад, потім пройшов вперед.
Бачить, що бетономішалка у бік автобусу в'їхала. Водій бетономішалки все так же осоловело спостерігає, як якийсь мужик вештається по салону автобуса, дивиться в його вантажівка, потім на переляканого водія автобуса, і знову на величезну ємність бетономішалки в тридцять тонн. Після чого Юрій вивчивши обстановку і наступаючи на бите скло наближає своє обличчя прямо до розбитої «лобовухе» КАМАЗа - бетономішалки. Водій бетономішалки думає, напевно, що його зараз дивний пасажир автобуса або четвертує, або просто плюне в його перелякану фізіономію. У всякому разі, Юрій ділиться, що жах реально пульсувало в очах водія бетономішалки. А Юрка особа наблизив до понівеченого остову лобового скла бетономішалки і голосно питає у водія:
-А почому у тебе куб бетону? Мені на дачу шість кубів бетону треба. Під фундамент баньки. Продаєш?
За словами Юри, нещасний водій бетономішалки після такого питання в такій ситуації просто остаточно «поїхав дахом»: нічого не відповівши, він звалився на величезний кермо своєї вантажівки і жалібно заскиглив. Істерика у нього тривала довго. «Дорого!» - Вирішив про себе мій Юра і як ні в чому не бувало покинув салон автобуса через відкриту задні двері салону.
Ні, правий був Пушкін, що розумом Росію не зрозуміти! Намагатися купити будматеріали подешевше у водія, який щойно протаранив автобус (де ти - пасажир), піддав твоє життя небезпеці, це - дуже по-російськи. Чим же зрозуміти цю велику, але нелогічну країну? Немає відповіді.
