Чи здатне людство ... вижити?
Нас стало багато, дуже багато. Ми стали сильними, дуже сильними, як в інтелектуальному, так і у фізичному відношенні. Ми здатні на багато і навіть дуже: побувати на Місяці, а в перспективі і на Марсі, на недосяжній глибині моря бурити нафтові свердловини, переміщати несумірні з геологічними процесами багатомільярдні кубометри порід.
Але чи в змозі людина при всьому гігантському інтелектуально-промисловому потенціалі перенести або впоратися з наслідками непередбаченого, глобального або навіть континентального масштабу природного катаклізму, як, наприклад, з виверженням вулканів Санторін, Кракатау, Тамбор? .. Падінням гігантського метеорита або астероїда? Епідемією якої-небудь особливо небезпечної інфекції (ОНІ), нехай навіть відомої? Зміною в ту чи іншу сторону клімату? Нарешті, з наслідками великомасштабної війни, навіть без застосування ЗМУ? ..
Гіркий досвід боротьби з природними та техногенними катастрофами (землетрусами, торнадо, Фукусіма, морозами, хуртовинами, цунамі та ін.), Які все частіше відвідують нашу ойкумену, і наш жалюгідний вигляд перед ними змушують сумніватися в нашому царственном призначення. Звучить занадто похмуро, песимістично ... Чи не занадто багато фаталізму? Чи правильно зрозуміє читач? Отже, жереб кинуто!
Техногенні катастрофи
Послуга з добрими намірами але без урахування сили застосована може виявитися ведмежою. Яскравий приклад тому - катастрофа зі свердловиною на дні Мексиканської затоки. Подія не дійшло до глобального масштабу, і з ним у великих муках якось вдалося впоратися, але ж на волосині висіли, могло ж бути й гірше. Використовувати ж для «заглушки» ядерний заряд в таких умовах практично неможливо: одна справа глибина 1,5 тис. М, інше - нестандартні розміри свердловини для закладки заряду і, нарешті, геологічні особливості нафтоносної провінції.
Дно мексиканської затоки суцільно складається з соляних куполів - антиклиналей, підземних пасток вуглеводнів. Від такого підземно-підводного вибуху нафту по тріщинах хлинула б в океан, минаючи всякі свердловини. Добре, що знайшлися тверезі голови, не пішли на такий крок. Але видно, гіркий досвід випадку не пішов на користь: як ні в чому не бувало продовжуємо бурити, ставити платформи, мислити масштабами меркантильних категорій. Восьмим чудом світу можна назвати ситуацію, з якої вдалося вийти.
Виверження вулкана
Дивлячись де. Якщо на Антарктиді, то може і пронести, одними водяними парами обійтися. Якщо ж у районі Средіземкі - мало не здасться, причому не тільки однієї Європі. Зовсім не катастрофічною було недавнє виверження вулкана Ейяфьядлайекюдль в Ісландії, але навіть цього було достатньо, щоб на більшій частині Європи геть зупинилося авіаційний рух. Нічого не міг протиставити катаклізму «цар природи». Про що ж тоді говорити, якщо замість ісландського бабахне подібний Кракатау? Навіть у кошмарному сні важко таке уявити.
Для порівняння: якщо викиди ісландця обчислювалися одним-двома мільйонами тонн, то у його азіатського побратима тільки одноразові склали (NB!) Більше 18 куб. кілометрів, та ще на стратосферну висоту. Такого вистачило б зупинити на всій планеті не тільки авіаційне, але і залізничний рух, причому не на один місяць.
Чи можемо ми бути готовими до такого катаклізму? Ні! Чи можемо ми його передбачити заздалегідь? Сумнівно і з великою натяжкою! Чи можемо надати протидію? Однозначно ні! Так що й донині актуальне гасло: «Si vis pacem para bellum!» - «Якщо бажаєш світу - будь готовим до війни!»
Метеорит або астероїд
На цей рахунок жерці науки пропонують воістину фантастичні проекти. Ось тільки один з них. Ще на далекому наближенні об'єкта до Землі посадити на нього космічний корабель з найпотужнішими ракетними двигунами, за допомогою яких, або застосувавши ядерний заряд, змінити траєкторію космічного прибульця. Забули, видно, мудреці, що такі тіла рухаються зі швидкостями, далеко непорівнянними з штучно створеними, що причалити до них з борту або з корми так само неможливо, як на велосипеді до «Формули-1».
Перехопити космічне тіло на зустрічному курсі, та ще мчаться зі швидкістю 25-40 км / сек, також мало ймовірно. Підірвати же заряд на видаленні 4-5 км від об'єкта абсолютно марно, подіяти може тільки теплове випромінювання, та й то частки секунди. Ударна ж хвиля у вакуумі не діє.
Проте боятися космічних прибульців не варто, живуть вони в абсолютно інших, астрономічних просторово-часових вимірах. Таке може трапитися завтра, післязавтра, а то і через мільйон років. Так що не поглядайте з побоюванням в небесні височіні. Ймовірність загинути кожному з нас під колесами а / м на багато порядків вище.
Епідемії особливо небезпечних інфекцій
З урахуванням позамежної концентрації населення в мегаполісах і чи не 70-відсоткової урбанізації така небезпека стає цілком реальною. З урахуванням же надшвидких засобів пересування ця небезпека ще більше посилюється. Сподіватися на якісь карантинні заходи, антибіотики, противірусні препарати або щеплення безглуздо: і не створено, і не встигнемо створити.
Сумним прикладом тому може служити епідемія летаргічного енцефаліту, або хвороби Економо 1914-18 рр., Кількість жертв від якої було порівнянно з бойовими втратами. Епідемія затихла самостійно тільки завдяки малої щільності населення, що не досягав тоді і 2 млрд., і відсутності коштів швидкого пересування.
Війна
Понад півстоліття людство, перебуваючи в стані миру, наївно вважає, що гарантією такому служить ядерну зброю. Якщо ж войнушки і трапляються, то все це «по дрібницях», між державами-ліліпутами. Від чогось же масштабного держави мають надійний ядерний щит.
Не поспішайте, панове, з оптимістичними висновками. Переважна кількість воєн починається за принципом: «з іскри займеться полум'я». Яскравим тому прикладом Перша світова. Звичайно, основною умовою для її початку послужила неблагополучна світова геополітична обстановка. Вбивство ж австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда - це тільки спущений запобіжник, що привів у дію найпотужнішу пружину світової м'ясорубки.
Питається: а чому подібна ситуація не може повторитися в даний час? Ядерний щит? Нісенітниця! При сучасній системі життєзабезпечення, скупченості населення, інфраструктурі та технічної залежності людини війну, навіть світову і з такими ж наслідками, як ядерну, цілком можливо здійснити, не вдаючись до ЗМУ. Для цього цілком достатньо позбавити міста електроенергії і через пару тижнів вони знищать самі себе: якщо влітку - потонуть у власних випорожненнях, взимку - вимерзнуть.
На першому етапі це має бути заздалегідь підготовлена масована диверсійна атака на найважливіші системи життєзабезпечення: ЛЕПи, нафто- і газопроводи, мережею яких обплутаний всю земну кулю. Такі дії при відкритих кордонах цілком можливо здійснити не поспішаючи і з хорошою підготовкою, щоб у час «Х» рвонути в сотнях точок.
На другому - така ж масована атака, але вже крилатими ракетами, і досить по одним електростанціям. Покладатися на систему ПРО - абсурд. Вона розрахована і призначена для перехоплення носіїв ядерних зарядів, причому одномоментно не більше ніж на одну-півтори тисячі одиниць. Крилатих ж ракет із звичайними зарядами може бути запущено багато тисяч.
Чи багато у «царя природи» залишається шансів на виживання, коли він геть позбудеться електроенергії, та ще з багатьма десятками Чорнобилів, фукусів? Чи впорається людство з такою кількістю самого себе і для своєї ж смерті створених засобів?
Задумалися б правителі, адже бочка з порохом все одно коли-небудь вибухне. Заспокоїться світ. Третя Світова - це однозначно війна на крилатих ракетах, причому остання в історії. Четверту навіть палицями вести буде нікому.
