Білоруський святий Андрій Боболі, або Як більшовики розплатилися з папою Римським?

Влітку 1921 року в Росії, вже радянської, вибухнув голод. Багатозначно зітхати і говорити: «Ось до чого довели більшовики!» У цьому випадку не було б. До революції Росія була найбільшим експортером хліба. Незважаючи на це, її і тоді з дивовижною постійністю відвідував голод. Неврожаї траплялися раз в 6-7 років. Біда одна не ходила. За першим голодним роком відразу ж слідував другий.

Уряд боровся з лихом єдиним можливим тоді способом. У голодуючі райони направлялися зерно і продовольство з державних запасів. До речі, одним з резонів будівництва залізниць у Росії було прагнення забезпечити швидку доставку продовольчої допомоги в губернії, які страждають від недороду.

Голод 1921 року, таким чином, був «рядовим» для Росії, якщо таке слово можна застосувати для стихійного лиха. Але на цей раз він викликав велику стурбованість у світової спільноти. У першу чергу тому, що було очевидно: радянський уряд не зможе допомогти населенню своєї країни. Не було в нього запасів продовольства, яким можна було б прогодувати голодних.

По-друге, у керівників європейських країн вже був деякий досвід спілкування з урядом Радянської Росії. Було ясно, що ті розділили народ на «чистих» і «нечистих» за класовим принципом. І відповідно до цього священним для них принципом стануть рятувати одних за рахунок інших методом реквізицій і масових розстрілів. Росію було шкода, країну треба було рятувати, хоча кидати рятівний круг більшовикам не хотілося.

До того ж радянський уряд в той час мало з якими країнами мало дипломатичні відносини. Тому в Європі і в Америці за справу допомоги голодуючим в Росії взялися в першу чергу громадські організації. Мандат Ліги Націй на це отримав норвезький полярний мандрівник Фрітьоф Нансен. У США з тією ж метою створили APA (Американська Адміністрація Допомоги - American Relief Administration).

Тим часом, як це і передбачалося, в Радянській Росії почалося вилучення майна православної церкви. Мета грабежу була «свята» - мобілізувати кошти для допомоги голодуючим.

І тоді за Російську православну церкву заступився Ватикан. Римський папа запропонував радянському уряду викупити реквізовані церковні цінності. Пропозиція була дуже спокусливим, але його не прийняли. Більшовики резонно вирішили: «передача православних церковних предметів католикам викличе бурю в Росії». Нової громадянської війни не хотілося.

Все ж Ватикан надав допомогу голодуючій Росії. І з римським папою за це «розплатилися». У травні 1924 посланцям понтифіка в Москві були передані мощі католицького мученика Андрія Боболі.

Звідки вони взялися в Москві? З білоруського міста Полоцька, який в результаті польсько-радянської війни 1920 став частиною радянської Білорусії. Влітку 1922 року в католицькому соборі Полоцька представники радянської влади розкрили гробницю Андрія Боболі і витягли звідти мощі, почитавшиеся як нетлінні. Незважаючи на протести католиків Петрограда, України і Білорусії, мощі вивезли до Москви, щоб виставити в музеї Наркомату охорони здоров'я. Мовляв, нехай подивляться люди на те, як їх обманюють церковники.

Мощі Андрія Боболі були передані Ватикану з умовою: не повертати їх до Польщі. Однак в 1938 році Римський папа Пій XI канонізував Андрія Боболі і останки святого перевезли до Варшави.

Хто ж такий Андрій Боболі (Andrzej Bobola) (1591-1657)? Монах-єзуїт, з 1622 року він був священиком у Вільнюсі і в ряді інших міст східної частини Речі Посполитої. У 1635 році став мандрівним проповідником. Тобто, зробив вчинок божевільний, як на це не подивися. До чого, проживши 41 рік - вік для 17-го століття вельми поважний, - кинути все і відправитися бродити по болотах і пісках Полісся та Волині?

У цих краях життя ніколи не була ситою. А в ті часи вона стала просто жахливою. Йшла безперервна війна з Росією, дальній відгомін Тридцятилітньої війни (1618-1648). Ця перша загальноєвропейська війна перемелювала населення європейських країн інтенсивніше всякої чуми. На східний кордон Речі Посполитої не припинялися нальоти запорізьких козаків. А оскільки тут жили упереміж поляки, білоруси, євреї, католики, уніати і православні, будь-який такий набіг перетворювався на жорстокий грабіж і в різанину, прикриту прапором боротьби за «істинну» віру.

Саме тоді в тутешніх містечках з'явилася особлива архітектура культових споруд, костели-фортеці і синагоги-фортеці. Це були високі будівлі з товстими, не менш метра, кам'яними стінами і міцними дверима. У разі набігу козаків все католицьке або ж єврейське населення містечка ховалося всередині і чекало підходу військ короля або, найчастіше, місцевого магната.

Постійний страх за життя своє і своїх близьких робив напівголодне існування в лісах і болотах Полісся зовсім нестерпним. Втративши надію і віру, люди перетворювалися на диких і жорстоких тварин. Напевно, немолодий і цілком благополучний священик тому й «пішов у народ», що нестерпно було йому побачити цю втрату людьми образу Божого. І від того ще, що він відчував у собі здатність втішати і наставляти. Зараз би таку властивість назвали харизмою. Тоді ж А. Боболі прозвали «душехватом», оскільки за ним числилося більше тисячі звернених.

Подібний подвиг в ті страшні часи не був винятком. За тими ж дорогами Полісся і Волині, які міряв своїми кроками Андрій Боболі, ходили і єврейські рабини-цадики (святі). Вони покидали центр єврейської вченості, відносно безпечну Вільну, і йшли по селах і містечках, щоб підбадьорити і втішити своїх нещасних одноплемінників. І часто разом з ними прийняти мученицьку смерть. Мученицьку і неминучу, тому що від віри батьків заради порятунку життя відмовлялися дуже небагато євреї. А козаки Хмельницького пощади не знали. В ту війну, від якої нас відділяє триста п'ятдесят років, було знищено в процентному відношенні більше євреїв, ніж у роки війни Другої світової.

Зрозуміло, що єзуїт Андрій Боболі ненавидів євреїв. Але зараз він опинився з ними в одному човні. Тому що і з католицькими священиками, а з єзуїтами особливо, козаки розправлялися не менше жорстоко. У 1652 році князь Радзивілл дав притулок і захист втікачам від знищення пастирям в належному йому місті Пінську. Оселився тут і Боболі. Але він продовжував ходити по навколишніх містечках, селах і селах, лікуючи душі одновірців.

16 травня 1657 А. Боболі схопили козаки і стратили в містечку Янів. Мучителі вдосталь потішилися над шестідесятішестілетнім старим. Його палили вогнем, різали, вибили очі і вирвали мову. Нарешті, обезголовили і кинули тіло в купу гною.

Єзуїти поховали тіло А. Боболі в Пинском соборі. У 1730 році під час перепоховання була встановлена нетлінність останків, що вважалося ознакою святості. Тіло мученика було перенесено в Полоцьк, де його помістили в скляний саркофаг у місцевому католицькому соборі. У 1853 році римський папа Пій IX канонізував А. Боболі, оголосивши його блаженним. А святим, як уже було сказано, він був оголошений в 1938 році.

З 16 травня 2002 А. Боболі - святий покровитель Польщі. Своїм небесним патроном, а також символом єднання слов'ян різних конфесій вважають Андрія Боболі католики Білорусі.