Байконур: побудовано на піску?
Рано вранці 1 червня з військового аеродрому в Чкаловське вилетів спецрейс ТУ-154 з п'ятьма десятками ветеранів-будівельників Байконура. Вони готувалися відзначити відразу два ювілеї: 45-річчя космодрому і 50-річчя будівельної організації - творця цього феномена в пустелі Казахстану. І ще це був апофеоз у виданні пам'ятного збірки «Творці Байконура» про будівельників космодрому.
У числі пасажирів були майже всі автори книги «Творці Байконура»: овіяні славою і шаною генерали, Герої, полковники. Ті самі, справжні ... Тут і керівник авторського колективу - генерал-майор Юрій Костюченко, відомий політпрацівник і автор книг генерал Володимир Хренов, Герой Праці генерал-лейтенант Макаричєв Олексій Олексійович.
Для мене Макаричєв не тільки Герой епопеї «Енергія-Буран», а й просто начальник «Североморстроя» - це він, по суті, побудував Сєвєроморськ - столицю Північного флоту, якому я віддав 20 років свого життя. Сьогодні, 1 червня, ювілей Північного флоту, завтра, 2 червня - День міста Байконура. Про цю дивну паралелі ми з генералом поговорили перед вильотом. Виявилося, що ми з ним тут ще й північноморці.
У Байконурі ми мали намір зробити знімки ветеранів на тлі пам'ятників і космічних стартів створеного ними дітища для книги «Творці Байконура». Саме з цієї причини в якості редактора майбутньої книги я і опинився серед ветеранів. Все це не випадково: коли будувався Байконур, я брав участь у випробуваннях першої атомної човни на Білому морі. Так вже сталося, що одночасно в пісках Казахстану і серед піщаних дюн острова Ягри в Северодвінську здійснювалася ідея адекватної відповіді ядерного шантажу великих держав Заходу.
І ще в курному від безлічі випробувальних стартів повітрі Казахстану витала ідея споконвічного прориву в космос. І це зробили будівельники Байконура. Первістком, засновником і законодавцем космічної будівництва став колектив 130-го Управління інженерних робіт. Той самий, що будував гарнізонні містечка і фабрики, казарми для солдатів, шахтні установки для балістичних ракет на полігоні Капустін Яр, який багато значив для доль ракетного могутності Росії і нашого пріоритету в космосі.
Потім на мало кому відомому Байконурі - наступника Капустін Яру - став реальністю блискучий проект Сергія Павловича Корольова від першого супутника в 1957 році до польоту в космос Юрія Гагаріна - В 1961 році ... Ці неймовірні успіхи, що вразили весь світ, були наслідком запеклого праці військових будівельників.
Тут побудовані старти для безлічі космічних програм для стикувань з американцями, для польоту міжнародних екіпажів і космічних зондів на сусідні планети. Тут творилися так і не злетів «лунник» «Н-1» і блискуча епопея програми «Енергія-Буран», що стала непотрібною після феноменального автономного польоту човника «Буран». Тут же пройшли випробування всі бойові балістичні ракети. Це завдяки їм і сьогодні не найблагополучніша за багатьма показниками Росія значиться в «зграї» великих держав ...
Потім Байконур опинився на території іншої держави, і Росія тепер - орендар міста і пускових стартів. Вони тривають з космонавтами і з вантажними «Протонами», але лічильник іншої долі Байконура вже включений - згадайте Порт-Артур у Китаї та Порккала-Удд в Фінляндії. Безглузда думка крутиться в голові: все це побудовано на піску. І Байконур, і Северодвинск. Рано чи пізно піщана безодня як сам час затягне будь-яке творіння вглиб історії і перетворить його в кращому випадку в пам'ятник віджилих технологій.
Вже зараз у цих сфінксів початку космічної ери біліють юрти кочових казахів і гинуть від надлишку солі дбайливо посаджені дерева ... І засипаний по горло герой улюбленого фільму космонавтів вже не здається знущанням.
...Ми прилетіли в Ленінськ, заснований в 1955 році і став потім Байконуром. Учасників експедиції зустрічали в аеропорту Крайній тепло і сердечно. Ми брали участь у церемонії відкриття нових пам'ятників і схиляли коліна перед монументами творцям Байконура, ученим, академікам, маршалом і генералам. Ці імена всім відомі: Корольов, Янгель, Бармин, Глушко і першобудівник Байконура, перший начальник нинішнього ювіляра - 130-го Управління інженерних робіт, генерал-майор Шубников Георгій Максимович ...
Вже давно засохли легендарні тюльпани, і покинуті коробки монтажно-випробувальних корпусів виникали і зліва, і справа уздовж сотень кілометрів залізничних колій до легендарних «майданчикам». «Парк Юрського періоду» розвертався перед його творцями в первозданному вигляді. Була це екскурсія або проводи Байконура на пенсію за участю його творців - я так і не зміг зрозуміти. Картина запустіння - це теж вражаючий краєвид.
Ми побували на стартових майданчиках кількох космічних програм, серед яких «Зеніт», «Енергія-Буран». Поблизу унікального старту тепер красується макет човника, колись лепівшегося до корпусу «Енергії». І ще «легендарна віз» - платформа для доставки до стартової позиції ракети з кораблем, на четирехколейной залізниці шириною ... 24 метри.
Наостанок побували біля пам'ятника на 41-й стартовому майданчику для випробувань бойових балістичних ракет. Це тут 24 жовтня 1960 при підготовці самої першої ракети загинув маршал артилерії Неделін Митрофан Іванович, головком Ракетних військ стратегічного призначення.
На ранок біле сонце пустелі пекло наші лисі голови. До полудня ми зібралися в мізерної тіні акацій і тополь в аеропорту Крайній, а невдовзі під крилом літака майнуло гирлі Сирдар'ї і сам берег Аралу. Висхле море знову нагадало мені місце дії героїв фільму, так улюбленого космонавтами.
З сумом подумав, що все одне нам жити на цьому оточуючому нас просторі. Наївна мрія полетіти від цього куди подалі була недовгим поривом. Ось побуваємо ще й на Марсі, а після одумаємося і візьмемося облаштовувати Землю - своє скуйовджене, а місцями і розорене гніздо ...
