Як для планети Земля почалася космічна ера?
4 жовтня 1957 о 22 годині 28 хвилин 34 секунди (за московським часом) з науково-дослідного полігону «Тюра-Там» (згодом він перетворений в космодром Байконур) стартувала ракета, що доставила на орбіту перший штучний супутник Землі, який відкрив для нашої планети космічну еру.
Після офіційного повідомлення про запуск, мільйони радіоаматорів у всіх куточках планети припали до радіоприймачів, щоб почути з космосу «біп-біп-біп». Цей скромний сигнал означав, що для людства відкрита дорога до зірок. Те, що довгі роки було нездійсненною мрією, ставало реальністю.
Цей політ став результатом титанічної роботи, яку під керівництвом Сергія Корольова проводили радянські вчені. Запуск необхідно було здійснити якомога швидше, так як до подібного експерименту готувалися і американці. Вчені США, не мудруючи лукаво, вирішили запускати кулястий супутник діаметром у півметра і масою 10-12 кілограм. У СРСР до польоту першого супутника підійшли з розмахом. Спочатку передбачалося розробити супутник з масою приблизно в тонну. Вдалі пуски балістичних ракет вселяли впевненість, що створена на їх основі ракета-носій буде в змозі вивести на орбіту об'єкт такої ваги.
Розробка великого супутника, в якому планувалося встановити велику кількість складної апаратури, просувалася повільно. Тому Корольов вирішив паралельно вести роботи з підготовки до запуску невеликого супутника з мінімумом наукової апаратури, розробити який можна буквально за кілька місяців. Всі математичні розрахунки по запуску такого супутника були проведені під керівництвом М.К. Тихонравова, і в січні 1957 Корольов підготував доповідну записку в уряд, в якій обгрунтовував розробку двох супутників: одного вагою 40-50 кг для першого запуску та іншого вагою в 1200 кілограмів для масштабних наукових досліджень.
Маленький супутник в документах називали «ПС», що означає буква «П» - перший або найпростіший - навіть у його творців не було єдиної думки. Та це й не важливо, тому що для всіх на Землі він незабаром став «Першим». Так як наукова «начинка» першого супутника була відносно нескладною, його розробили швидко. Він мав форму кулі діаметром 580 мм і вагою 83,6 кг. На ньому розташовувалися 4 антени, які забезпечували надійну трансляцію сигналів при будь-якому положенні супутника. Радіопередавач потужністю всього 1 ват повинен був періодично посилати сигнали тривалістю 0,4 секунди на хвилях 7,5 і 15 метрів (20,005 і 40,002 мГц) поперемінно. Блок електроживлення з трьох срібно-цинкових батарей повинен був забезпечити безперервну роботу протягом 2-х тижнів. Усередині супутника, заповненого азотом, передбачалося за допомогою вентилятора і термореле підтримувати температуру 20-30 ° С.
А з підготовкою ракети-носія виникли проблеми. Перші пуски ракети, в документах вона проходила під шифром «Р-7», були невдалими. Доробки проводили прямо на полігоні під керівництвом Корольова. Нарешті 21 серпня до радості всіх присутніх пуск пройшов успішно. Корольов зробив висновок: «Тепер ракета зобов'язана і буде літати!». Почалася підготовка ракети-носія, що отримала шифр «8К71ПС», до виведення на орбіту першого супутника.
4 жовтня 1957 ракета, загальна вага якої становив 267 тонн, завмерла на старті. Очевидці цієї події згадували, що хвилювання було загальним, адже це тільки п'ятий старт ракети, ще можливі різні несподіванки. Але несподіванок не сталося. Вогняний факел кинувся в небо, на 315-й секунді після старту від ракети-носія відокремився перший штучний супутник Землі, і над планетою зазвучало переможний «біп-біп-біп». Для людства почалася нова ера - ера підкорення космосу.
Перший супутник обертався навколо Землі по еліптичній орбіті (перигей 228 км, апогей 947 км), здійснюючи виток за 96 хвилин 10 секунд. Дивно, але він «прожив» на орбіті 92 дні, 1440 разів облетівши Землю, при цьому 21 день з космосу лунали його сигнали.
Це зараз чергові повідомлення про запуски супутників і навіть про польоти космонавтів і астронавтів проходять непоміченими в низці світових новин. Тоді ж політ першого супутника кілька днів був головною новиною для всіх світових інформаційних агентств, а в ясні ночі люди висипали на вулиці, щоб постаратися розглянути на небі трохи помітну маленьку зірочку, про час прольоту якої над містами заздалегідь повідомляли газети і радіо. Саме з цього часу в мови народів усього світу навічно увійшло російське слово «супутник».
