Що ми знаємо про найвідоміших екранізаціях казок Гоголя?
Як шанованого класика російської літератури, Гоголя в СРСР екранізували часто й охоче (по-моєму, тільки «Зачароване місце" не знайшло свого Кіновтілень). Але найвідомішими екранізаціями казок, безумовно, стали три - «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1961), «Вій» (1967) і «Пропала грамота» (1972). Про них ми і поговоримо.
Хоча фільм і назвали «Вечори на хуторі біля Диканьки», він являє собою лише одну з повістей збірки, а саме «Ніч перед Різдвом». Режисером був ні хто інший, як Олександр Роу, тому результат вийшов ще казкові, ніж оригінал Гоголя, і прекрасно сприймався дітворою.
Забавно, що «роль» української Диканьки (яка і зараз знаходиться в Полтавській області) у Роу «грала» російське село Гігірёво під Звенигород. Вона взагалі була улюбленим місцем зйомок режисера - її ми можемо побачити в його фільмах «Варвара-краса, довга коса», «Морозко», «Фініст - Ясний Сокіл». Недарма в кіносередовищі її прозвали ГіГіРоу.
Правда, під час зйомок «Вечорів» в Підмосков'ї випало мало снігу, тому пейзаж із засніженими горами довелося знімати аж на Кольському півострові.
У фільмі було задіяно чимало іменитих артистів, але особливо виділялися двоє.
По-перше, «божественна» Солоха у виконанні Людмили Хитяєвої. Правда, для літературної Солохи актриса була занадто гарна, молода і худа. Тому для посилення «апетитності» на Людмилу Іванівну надягали кілька спідниць, а вона намагалася під час зйомок нижче нахиляти голову, щоб вийшов друге підборіддя.
Не міг не запам'ятається і улюблений актор Роу - Георгій Мілляр. Роль чорта не була йому в новинку - він частенько грав всяку нечисть - від Баби Яги до Кощія Безсмертного. На зйомках «Вечорів» йому довелося найважче, бо мороз на вулиці стояв хороший (та ще й заметіль спеціальними ветродуя створювали), а на актора було надіто лише тонке трико з наклеєними волоссям. Хитяєва згадувала, що, надягаючи концерт чорта, Мілляр постійно хрестився, кажучи: «Господи, прости мене за це хуліганство!».
Фільм »Вій» був знятий в 1967 році і став першим справжнім кіноужастіком в СРСР. Сама ідея зняти фільм належала режисерові Івану Пир'єву. Але так як він був ще й директором «Мосфільму», тобто людиною зайнятим, він дав ідею на розробку молодим режисерам - Костянтину Єршову і Георгію Кропачево (так само Пир'єв колись вчинив і зі сценарієм «Карнавальної ночі», віддавши його Рязанову) . Однак відзнятий матеріал йому не сподобався «зайвої реалістичністю», і він закликав на допомогу режисера Олександра Птушко. Хоча ім'я Птушко варто лише в якості співавтора сценарію, по суті справи безліч сцен було перезняті їм заново.
«Спортсменка, комсомолка і просто красуня» - Наталія Варлей - була обрана на роль панночки саме через спортивної гарту, продемонстрованої роком раніше в «Кавказькій полонянці». Адже літати на труні справа ризикована. Сам літаюча труна підвішувався до купола на металевих струнах, а актрису ще й пристібати монтажним поясом. Але одного разу «панночка» все-таки примудрилася випасти з гробу, і була дивом спіймана внизу її кіноантагоністом Хомою Брутом у виконанні Леоніда Куравльов.
Так чи інакше, зі своєю роллю Варлей впоралася, а ось озвучувати панночку взяли все-таки іншу акторку - Клару Румянової.
Спочатку для зображення нечисті хотіли використати збільшених комах і павуків, але вирішили обійтися класичним арсеналом у вигляді кажанів, чорних кішок, пугачів і ворон.
Грим ж всяких вовкулаків, мерців і гномів розробляла Сарра Мокіль. Результат вийшов дуже гідним. А ось Вій особисто мені дуже не сподобався. До речі, за первісним режисерського задуму він повинен був з'явитися з під землі, розламуючи підлогу церкви, а в його рисах повинен був дізнаватися сотник, батько панночки. Але потім з нього вирішили зробити більш класичного «чудика». У підсумку на екрані Вій виглядав надто игрушечно, нагадуючи більше персонажа лялькового мультфільму.
Костюм Вія був такий важкий, що його акторська невигадливу роль грав важкоатлет. При цьому навіть він, роблячи кілька кроків, починав обливатися потом.
Іншу нечисть теж грали спортсмени, циркачі і кілька карликів.
Найбільшою ж незвичайною екранізацією казок Гоголя став знятий на кіностудії Довженка фільм «Пропала грамота». Початковий сценарій називався «Сліпий дощ» і був більш серйозним. Фільм повинен був знімати Віктор Гресь, а роль козака Василя грати Анатолій Папанов. Але Гресь захворів і віддав сценарій режисерові Борису Івченко. Той першим ділом взяв на роль Василя Івана Миколайчука і сильно переробив сценарій.
Незважаючи на те, що сценарій відрізнявся надмірною вільністю по відношенню до першоджерела, а сам фільм балансував на межі арт-хауса, режисерові вдалося передати дух фантасмагорії і той особливий український гумор, яким наповнені твори Гоголя. Естетика абсурду і карнавалу не роблять фільм нудним і незрозумілим. Навпаки, багато фрази надовго врізаються в пам'ять:
- Ти б хоч зі мною, Волошка, попрощався!
- Та ти що, жінка! Мене там Цариця чекає!
Запитай його, чи не хоче він від мене в рило?
За приводу не п'ю!
- Слухай, Василю, а може вип'ємо трошки?
- Нема сил відмовитися. Трошки ... Ну, відро ...
- Два відра.
- І бочонок пива.
Через цієї безглуздої стрілянини могли б і додому не потрапити.
Цариця вихована-а-а ... Ось так - тьху! - Плюне ... Ось, щоб ти зробила? А вона ось так плюне і разітрете, плюне і тут же разітрете ...
Після закінчення зйомок в 1972 році фільм несподівано потрапив на полицю (напевно, здався цензорам недостатньо ідейним) і пролежав там, за одними відомостями, до розпаду СРСР, за іншими - до 1987 року (мені все-таки здається, що я застав його ще в радянську епоху). І донині це один з моїх найулюбленіших фільмів.
На цьому свій цикл про казки Гоголя я закінчую, і наостанок згадаю два анекдоти. Дуже хотілося б, щоб свою актуальність зберігав перший, а не другий.
1) - Гіві, як по-англійськи буде гоголь-моголь?
- Думаю, шекспир-мекспір.
2) - А що ви скажете про Гоголя?
- Ну ... Гоголь - мій улюблений пошуковик ...
Бажаючим освіжити в пам'яті чудові твори і дізнатися цікаві факти про творчість Гоголя - мій цикл статей про казки письменника:
- Чому Гоголь звернувся до «малоросійської» темі?
- «Вечори на хуторі біля Диканьки». Фантастика чи реалізм, гумор або лірика?
- Навіщо Гоголь придумав Рудого Панька?
