Книга і дитина: чи бути дружбу? Частина 2
Ваш малюк вміє читати. Що ж далі? Ми розуміємо, що саме по собі вміння читати аніскільки не гарантує любові до книги, тому на досягнутому не заспокоюємось. Продовжуємо щодня читати вголос, поступово залучаючи до цього і дитини. Це може виявитися дуже нелегкою справою і зажадає від батьків завзятості і витримки.
Самостійне читання - велика праця. Скласти букви в склади, склади - в слова, слова - в пропозиції, вловити зміст прочитаного і усвідомити зв'язний текст - завдання не з легких. Тому не поспішаємо. Як би не встиг ваша дитина захопитися книгою, слухаючи вас, він може відступити перед складністю самостійного читання. Не форсуйте події і не бійтеся відступів. Те, що не вийшло сьогодні, може вийти завтра. Тому самостійне читання має стати щоденним, поступово збільшуючись від одного-двох абзаців до ...
Пам'ятайте, що саме зараз у вас і вашої дитини найважчий етап. А ми повинні проявити величезне терпіння і не забувати бурхливо радіти самому крихітному успіху. Книжку для початківця читця краще вибрати простіше, з невигадливою сюжетом, великим шрифтом, яскравими картинками і не дуже вражаючих розмірів. Вам може здатися, що така книга для вашої дитини не за віком проста, але навіть діти, вже добре вміють читати, але не люблячі це робити, кинуть найцікавішу книгу, якщо не будуть впевнені, що вони переможуть її легко і швидко. Так що ви читаєте своєму першокласнику «Чарівника Смарагдового міста» з усіма продовженнями, а він вам - «Пригоди собачки Соні», наприклад-книгу, за змістом призначену для дошкільного віку.
Що читати дітям? При всьому достатку дитячого книжкового ринку, питання далеко не пусте. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку становлять контингент, найбільш вимогливий до якості книги. Якщо вже вони будуть читати, то тільки те, що їм справді цікаво. Правда, в цьому віці діти дуже тягнуться до журналів, і зрозуміло, чому: журнали тонкі, а більшість книг - товсті і відлякують своїм размером- журнали заповнені яскравими картинками, коміксами і невеликими текстами достатньо простого змісту.
Але чи будуть батьки, які мріють про виховання художнього смаку своїх дітей, задоволені тривалим захопленням дитини такого роду літературою? Гасло «Хай хоч що-небудь читають!», Мабуть, не виправдає наших очікувань. Відбити смак до складності дуже легко, а виховувати його доводиться роками. Залишивши дитину наодинці з журналами, зміст яких стає все примітивніше, ми ризикуємо так і не дочекатися, коли ж він візьметься за справжню книгу. А навіщо йому це? Читати він і так кожен день читає, любить він тільки те, що «прикольно», а від усякої каламуті у нього голова болить.
Так в життя наших дітей входить те, що називається «чтиво». Чим це загрожує, зрозуміло: нездатність сприймати скільки-небудь серйозну літературу викликала до життя вже цілу індустрію, яка створює так звані «адаптовані» тексти за мотивами відомих творів. Ці спрощені перекази передають канву подій, знайомлять з основними героями, але залишають після себе неминуче питання: навіщо ж автор у свій час витратив своє життя на створення цього твору? А чому я повинен зараз витрачати дорогоцінний час на його прочитання? І навряд чи школяр коли-небудь візьме в руки оригінал, щоб виправити те враження, яке залишила після себе вихолощена копія. Невесела перспектива навряд чи обрадує більшість батьків.
Так що ж все-таки читати з дітьми? Чи варто нам сподіватися на сучасні перекладні видання? Безумовно, за книжковими новинками потрібно стежити.
Думаю, що повторю істину, відому більшості батьків: ми не повинні забувати радянську дитячу літературу тільки тому, що вона була радянською. Все-таки саме в ці роки ми були найбільш читаючою країною і недарма: смак до читання виховувався з дитинства людьми, що зуміли втілити у своїй творчості гасло «Все найкраще - дітям!». Їм вдалося зробити дитячу книгу, не тільки цікавою, але й виховує, що знову-таки має для нас, батьків, чимале значення. Саме ті книги, які ми самі читали і любили в дитинстві, допоможуть нам тепер перекинути місток до наступного покоління і розбудити в наших дітях ті ж думки і почуття, які колись потрясли нас.
Не вірте, якщо вам хтось скаже, що радянська дитяча література померла разом з радянською епохою, що тепер вона нікому не цікава. Це неправда! Найзавзятіші нелюбітелі книг слухають розповіді Бориса Житкова про дітей і тварин, затамувавши подих і не рухаючись. Та й тричі посварилась ідейно-комуністичного Гайдара зарано скидати з рахунків. Його «Чук і Гек», вже порядком призабутий «Тимур і його команда» можуть перевернути уявлення вашої дитини про книги, як про щось тужливій і занудно.
Дітям завжди цікаво читати про дітей і про тварин. Так що нам потрібно згадати, що ми самі любили читати в дитинстві, і записатися в бібліотеку. Для початку самим, якщо наша дитина не проявляє такого завзяття. Коли ми зуміємо зробити спільне читання маленьким сімейним святом, він прийде туди разом з нами. І тоді ми, вже на правах друзів, близьких за смаками та інтересам, будемо радити йому, яку книгу вибрати для вечірнього читання.
Коли ваша дитина почне бігати за вами з книжкою в руках, щоб прочитати вам щось дуже цікаве, згадайте, що одна з найбільших дитячих радощів - ділитися з близькими тим, що ти любиш. Тому треба набратися терпіння і, забувши про час, вислухати те, що вам, ймовірно, вже давно відомо, а може бути, трошки й набридло, але для нього є відкриттям, яке неможливо тримати в собі.
Розділіть його радість і, зітхнувши, подумайте про те, що попереду у вас ще багато роботи, але найважче залишилося позаду.
