Чи можуть спортсмени бути чемпіонами в суспільно-корисній праці?
Читаючи напередодні статтю про священика-альпініста, який дуже любить гори і часто
туди ходить, які труднощі він там долає, як привчає до гір і до подолання труднощів дітей, я помітив, що по ТБ показують, як Володимир Путін вітає Патріарха Кирила з ювілеєм і повідомляє йому радісну звістку про те, що російський спортсмен на якихось змаганнях з боїв без правил переміг бійця з іншої країни, і як Патріарх Кирил цю звістку з радістю прийняв. А адже той інший боєць теж може бути християнином ....
От мені й подумалося, а як би до того, що я прочитав про священика-альпініста і про те,
ніж Володимир Путін обрадував Патріарха Кирила, поставився Той, хто приніс в цей світ Добру Новину?
Я ж з цього приводу ось що скажу:
По-перше, Христос навряд чи зрадів тому, що священнослужителі піддають небезпеці не тільки самих себе, але і привчають до цього дітей. Тим більше, навряд чи Він прийняв як добру звістку інформацію про те, що один християнин у боях без правил переміг іншого. Не дарма ж апостол писав, що подібна змагальність не властива ні християнам, ні християнської церкви.
А по-друге, чому б усім любителям спорту замість того, щоб витрачати сили і величезні кошти на ризиковані пригоди в горах та інші спортивні досягнення, чи не зайнятися своїм вдосконаленням і вихованням здорового молодого покоління через участь у продуктивній суспільно-корисній праці, і в залученні до нього всіх дітей з самого раннього віку?
Ну, наприклад, чому б замість того, щоб, ризикуючи життям і без користі для суспільства
підкорювати вже давним давно підкорені гірські вершини, замість того, щоб дубасити собі
подібних в боях без правил або кричати і хуліганити на трибунах стадіонів, всім цим
хлопцям не зайнятися будівництвом доріг, будинків, заводів, зрошувальних і меліоративних
каналів, розведенням корів і курей, рубав дров, допомогою інвалідам та іншими
добрими справами? Адже навантаження в праці можуть бути не менше, ніж в альпінізмі, а бити там взагалі нікого не треба.
Якщо ж комусь трудове навантаження виявиться мала, так можна і як стахановці норму виробітку
збільшити в кілька разів або працювати довше. А якщо комусь гори дуже подобаються,
а комусь по морях-океанах плавати, то дороги і будинки можна і в горах будувати, а
в морі можна рибу ловити і корисні копалини добувати.
Уявляєте, скільки корисних справ можуть зробити діти, якщо любов до
суспільно-корисної праці виховувати у них з таким же запалом і витрачати на це стільки ж коштів, скільки витрачають на привчання дітей до спорту?
Видать, все це не робиться тому, що і той священнослужитель-альпініст, і Патріарх
Кирило, і Путін, та й багато інші любителі спорту не знають, що слово спорт спочатку використовували для позначення диверсій, тобто, для відволікання людей від корисних занять, в тому числі і від суспільно-корисної праці.
Однак, все може бути і навпаки, і все робиться так, як робиться, саме зі знанням
того, чим спорт є насправді. Так що навряд чи в найближчій перспективі можна
очікувати, що спортсмени стануть проявляти себе в суспільно-корисній праці і встановлювати в ньому рекорди так само, як вони це роблять в спорті. Тим більше, що вже сотні років тому про марність і навіть шкідливість спортсменів стосовно до військовій справі знали такі авторитети, як Олександр Македонський і стратег Філопомен.
До речі, зацікавленим читачам можна сказати і про те, слово спорт використовують ще й для позначення різноманітних відхилень від норми начебто мутацій і помилок природи.
