Наскільки важка «шапка Мономаха»? Зовсім трохи про судах, судових процесах та професії юриста. Частина 1

Я, взагалі-то, білий, ласкавий і пухнастий. Душка та лапушка просто. Правда, не видно цього особливо. І не так щоб маскуюся. Професія не дозволяє. Юристом я працюю.

Тут не до сентиментів. Якщо твій опонент по процесу називається «гидкою стороною», так це не просто так. Він адже дійсно такий. І по життю, і по суті своїй внутрішній. Всяке лико в рядок, а палицю - в твої колеса, щоб ковдру на себе натягнути. Переконати «шановний суд» і персонально «їх честь» в тому, що гірше тебе немає особистості на території цього судового ділянки та прилеглих до нього місцевостей. Весь, мовляв, ізоврался до такої міри, що барон Мюнхгаузен і поряд не стояв:

- Це що у нього там в заяві? Факти? І відповідають дійсності? Та брехня, брехня, брехня! Нахабна, підла, безпринципна. А ще - підтасовування фактів, більша частина з яких і місця-то не мала. І не могла мати. Тому що зовсім по-іншому все було ...

І свідок у нього є.

- І довідочка ось ... З одного. Дуже ... Ну, дуже поважного органу. І Василь Василич, як справочку підписував і дізнався для чого ... Так привіт Вам, Ваша честь, передавав. По-о-от такий.

Хто після цього скаже, що не «противна» ?!

Народ - не розуміє. Думає, прийде в суд ... А ту-у-т ... все до нього з розпростертими обіймами:

- Ах, мусі-пусі ... Так це ви - носій сірячої правди життя? Ми всі зачекалися вас тут просто. Що ж ви так довго? Уже б давно зважене, відповідне обставинам справи і засноване на законі рішення винесли. Ну, нічого-нічого. Зараз винесемо. А ви, поки ми тут пишемо, може, пляшками побалуєте? Чай який - чорний, зелений - віддаєте перевагу? І погарячіше?

Був тут днями у нотаріуса знайомого. Довіреність на ведення справи в суді оформляв. Ну, і поки папірці друкували, вичитували, підписували, реєстрували ... Звичайно, і розмова була. І, як зазвичай, якщо вошивий, так той - про лазні. А два юриста? Природно, теж про своє. Про дівоче.

- Нє, Костян, не те щось у нас нині. Озвірів народ. І обличчя своє добре втратив. Помер мужчинка не так давно. Залишив після себе рушницю. «Тулку» стареньку. Одностовбурних.

Спадкоємці моментально прибігли. Натовпом немаленькою. П'ятеро людей. Давай її тут же, у мене в кабінеті, ділити, руками розмахувати, загрози різні один одному викрикувати. І я. Сиджу такий. Весь здивоване. Тільки плутаюся під ногами. Заважаю достовірно встановити - кому це рушницю по праву сильного належить.

Стукнув я кулаком по столу, щоб пристрасті вляглися, і відправив їх до суду. Нехай там спадок ділять. Зараз практично кожне спадкову справу судом вирішується. І поки суть та діло до винесення рішення дійде, такого наслухаєшся ... І про себе, і про спадкоємців всіх.

Ні, озвірів народ просто нині. Куди доброта душевна, доброзичливість і співчуття до ближнього поділися?

Ось і я не знаю. Куди?

* * *

Тільки-тільки на рибокомбінат я прийшов.

Справи в тому стані, що нижче рівня міської каналізації. Продукції немає. Склади порожні. І заборгованість по зарплаті перед народом. Більше трьох місяців.

А в цехах - рибобработчіци. Жінки, в основному. Яка вже тут логіка міркувань? Зіставлення причин і наслідків? Визначення перспектив і можливих результатів? На емоціях все:

- А-ааа! Де зарплата? Грошей немає? А я-то тут при чому? Працювала? Наряди закриті? Розрахунковий листок бухгалтерія видала? Платіть! Ні? Ах, не хочете? Не хочете, не хочете - я ж бачу! За рожам вашим хитрим і препротівним. Нічого ... Нічого! Я в суд піду. Він вам покаже. Змусить зарплату видати. Мою зарплату! Ви куди мої гроші поділи? У банках їх крутите? Суд вам покаже! Виведе на чисту воду. У них там і пристави є ...

Загалом, ще на себе наказ не встиг оформити про прийом на роботу, в суді вже п'ять позовних заяв про стягнення заборгованості по заробітній платі. Що робити? Роботи - непочатий край. Орати й орати без перерв на обід і вечерю. А тут ... Позови ці.

Ну, я до начальника цеху. Давай, мовляв, збирай бабонек своїх в обідню перерву. Скажи, що юрист новий прийде. Справа є. Помарковать ніби як разом треба.

Зібрав він народ в червоному куточку.

Приходжу. Сидять жінки, мовчать. Дивляться на мене уважно.

- Та добре, - кажу, - ви снідайте. Розмова їжі - не перешкода.

Тут і почалося ... Як заволають все разом:

- Який обід? Зарплата вже три місяці не плачу. Хліба і того купити не на що. А за гуртожиток заплатити ?! Дітей до школи відправити, хоча б бутерброд в ранець покласти треба ... Чим ви там, у конторі думаєте? Як жити? ..

- Стоп, стоп, жіночки. Не всі разом. І ... Відгасли, охололи трошки. А то ж плюнь на вас - зашипить. Який розмова на емоціях? Це ж не розмова, сварка якась, в якій головне - не питання вирішити, а сусідові фінгал під оком поставити. Ну, а мені він - сто років не потрібний. Як я з ним по території ходити буду? Засміють адже мужики. Яка після цього робота? І оформитися не встиг, уже звільнятися пора.

- Та не боись, юрист. Ми жіночки сумирні. Чи не кусучіе. Працюй спокійно. Ми от, сам бачиш, працюємо.

- Так я тільки за. Подивився тут документи. Минулої осені відвантажили фуру консервів в Корочу. Вантажили?

- Грузили, вантажили. Було діло.

- Так півроку вже минуло. А гроші за ту фуру де?

- Що досі так і не розплатилися? Ну-у ... Так гроші - то ваша справа. Ми консерви зробили, нам - нашу зарплату віддайте.

- Так гроші ж ще висудіть ... Стягнути з Корочи треба.

- Стягувати. Ти ж юрист.

- Я - готовий. Тільки й ви - дайте мені таку можливість. Це ж не просто так - подзвонив по телефону - «Віддайте» - вони і прибігли з мішком грошей до нашої касі.

Документи підібрати, що повинні вони нам. Договір, накладні. Довіреність, що саме представник Корочи консерви наші отримав. Позовна заява написати. Відправити в суд і відповідачу. В судовому засіданні довести, що взяли наше і не заплатили. Відбити їх заперечення. Скарги та апеляції. Виконавчий лист отримати ...

На все ж час треба. А де воно, якщо від вас п'ять позовів на стягнення заборгованості по зарплаті. І повістка. Завтра по ній вже в суд. Коли мені коротше займатися? Підбирати, писати. Відправляти ... А там адже не маленькі гроші - місячна зарплата на весь цех. Так ми хочемо їх отримати? Або будемо нісенітницею різної займатися?

- Ого! Ба-аби ... Та для нього наша зарплата - дурниця ...

- Стоп, стоп, стоп. Це коли я сказав, що для мене ваша зарплата - дурниця ?!

- Так от, тільки що! Чи не глухі ...

- Тоді ще разок. Повільно. І по-російськи. Я сказав, що стягнути гроші з Корочи - це важливо? Сказав?

- Ну, так ...

- Сказав, що вартість відправлених в Корочу консервів - це місячна зарплата цеху? Так?

- Ну ...

- Якщо і перше, і друге - важливо, і я готовий за це битися ... Хто тоді сказав, що для юриста ваша зарплата дурниця?

- Так ти ж ...

- Ні, не я ж. Я сказав, що не зарплата, а позови ваші про стягнення заборгованості по заробітній платі - нісенітниця.

- Ага. Боїшся суду ... Він вам всім покаже! Змусить віддати наші грошики ...

- Я ?! Я - боюся? Бабоньки, хтось тут чогось не розуміє. Я - юрист. Це моя робота - судитися. А роботи я не боюся. Інша справа, хтось думає, що суд - це приблизно те ж саме, що рідна кухня у себе вдома. Прийшов, поговорив із суддею про життя, погоду і - зарплата в кишені.

А суд - не кухня. Це тут я - білий, ласкавий і пухнастий. А в суді - ні-і. Там я - «противна сторона». І мені є чому бути гидким. Замість того, щоб займатися справою, я по чиюсь дурість повинен відволікатися на дурниці.

Тихо! Слухаємо сюди і запам'ятовуємо. Ваші позови - це нісенітниця. Бредятина повна. Я ж не вчу вас обробляти рибу? Це ви краще за мене знаєте. А ось про суд я розповісти можу. Тому, що знаю. А ви - ні. І тому ви тільки думаєте і припускаєте, а я - точно знаю, як воно буде.