Чи легко розбити лобове скло винищувача?
У застійні часи було модно списані бойові та цивільні літаки роздавати містам наліво і направо. Пам'ятаю, ми сиділи на уроці, як раптом хтось прибіг і повідомив класу про те, що по центральній вулиці перевозять «ТУ» або «ІЛ».
На вчителя увагу ніхто вже не звертав, весь клас миттєво зірвався подивитися на це диво ... Нікому потім за зірвані заняття нічого не було! Директор поставився з розумінням: не кожен день в провінційному містечку можна побачити ТАКЕ.
Літак був великий, довгий і без крил (на час транспортування). Його встановили майже в центрі міста, прикрутили крила. Подейкували спочатку, що всередині обладнають кінозал, потім - що це буде виставковий зал дитячої творчості. Потім пожежники всю цю тему прикрили. Народ растаскан крісла, прилади, а потім і весь літак ...
Якось, одного разу влітку, року так 1980-82-му, в дитячий парк, що знаходиться на березі річки, міська влада прикатили списаний і роззброєний красень-винищувач. Планувалося з нього не то пам'ятник зробити, не те атракціон, не те просто для інтер'єру поставити. Простояв він так місяць-півтора, поки всім не стало ясно: на цьому ініціатива місцевої влади закінчилася.
Довелося цю ініціативу брати в свої руки місцевої пацанва. А кому, окрім як ні цієї пацанва, точно не знати, для чого в господарстві винищувач? Маточини коліс, наприклад, були виготовлені з магнію - вельми стратегічного металу для підлітків тих років. Від маточин відколювались невеликі шматки і розносилися по сараїв для подальшої переробки ...
Звільнившись після школи, я прийшов до винищувача. На мій подив, «добра» залишилося зовсім небагато: довелося задовольнятися кількома шматками магнію да непоганими військовими годинами з приладової панелі, дивом ніким не викрученими. Ось під час процедури вилучення цієї мілітаристської штуковини я і звернув увагу на лобове скло винищувача.
Воно здалося мені якимось недостатньо міцним для військових швидкостей і навантажень. У той момент я серйозно турбувався безпекою радянських пілотів під час бойових дій. Так що, швиденько докрутивши годинник і зібравши решту трофеї, мало не бігом повернувся додому в свій сарай, де, розвантажившись, озброївся молотком і відправився на цілком реальні випробування вітчизняної бойової машини на придатність до проведення відповідальних бойових операцій.
Через десять-п'ятнадцять хвилин я вже сидів на носі бойового літака напроти лобового скла і ретельно примірявся: куди б це краще і з якою саме силою нанести удар. Вирішено було почати з самого центру. Після першого удару скло зробило вигляд, нібито нічого і не сталося. Тоді було ще кілька ударів, більш сильних, ніж перший.
Спочатку з'явилося кілька подряпин, віддалено схожих на тріщини, і лише через хвилин п'ять інтенсивної роботи над «проектом» я зрозумів, що ЦЕ мені вдалося: скло не витримало, і молоток застряг в наскрізному отворі.
Добивати далі не мало сенсу, і так все було зрозуміло: лобове скло винищувача цілком може витримати в бою пряме попадання кулі. Але не дай йому Бог зустріти на своєму шляху цікавого радянського школяра з небезпечною зброєю типу «молоток» ...
