Як жилося рабам в стародавньому Китаї? Імператорські закони на зорі нашої ери
Продовжуючи тему несподіваних знахідок в історії стародавніх часів, заглянемо до законодавчих актів Піднебесної. У Китаї, як і у Вавилоні, в якості рабовласника могли виступати як приватні власники, так і держава. Але на відміну від Вавилона, тут було чотири категорії рабської сили: військовополонені, продані за борги, взяті в якості данини від залежних територій, засуджені за злочини.
У міру розвитку державності закони все більш чітко регулювали поводження з ними, пом'якшуючи жорстокість колишніх звичаїв. Значущі правові норми були прийняті перед настанням нової ери і на зорі її пришестя. Так, в I в. до н.е. була офіційно заборонена поширена раніше практика безкарного вбивства раба у приватних господарів, скасовано закон про смертну кару раба, який поранив вільного громадянина.
Протягом століть був прийнятий ще ряд важливих рішень. Наприклад, імператор У Ді видав рескрипт, який скасував багаторічний звичай звертати на рабів дітей, які закладалися за борги і не були викуплені протягом трьох років. Цим же повелінням були звільнені всі звернені в державних рабів і рабинь, «якщо колишніми законами не було передбачено покарання за скоєння ними злочинів».
У ряді областей отримали вольну й ті, хто потрапив у рабство насильно або продав себе через голод, а також жінки, віддані в наложниці. Заборонено було таврування рабів, а до осіб, «силою чінівшім перешкоди» до їх звільнення, пропонувалося застосовувати покарання «відповідно до закону про насильницьку продажу людей у рабство».
Ще далі пішов Ван Ман, самопроголосив себе імператором в дев'ятому році н.е. після здійснення державного перевороту. За його указам була заборонена купівля-продаж і землі (оголошеної царської власністю), і рабів, які перебували в приватному володінні. При цьому чисельність державних рабів зросла. Але їм-то дозволялося мати власність, включаючи земельну та навіть здійснювати операції купівлі-продажу (як чоловікам, так і жінкам). Нічого собі, - адже це означало бпрольшие права, ніж у вільних рабовласників!
Що ж до тих рабів, що перебували у приватних господарів, то порядки були такі. При закладі судової справи в їх відношенні представляти інтереси в суді повинен був господар (так само як в аналогічному випадку з його домочадцями), інакше він сам піддавався покаранню.
Йому ж надавалося право карати рабів, як і членів сім'ї, а за спеціальним дозволом властей навіть вбивати їх за провини. Наприклад, удавленія підлягали і спільно проживають з главою дому родичі, і раби за донос на нього, за винятком звинувачення в заколоті і зраді. Міжстанові шлюби були заборонені під страхом кримінальної відповідальності, аналогічної тій, яка слідувала за крадіжку.
Незважаючи на жорсткість цих норм, не можна не помітити, що в них не спостерігається відмінностей між правовими вимогами до домочадцям і рабам, тобто вони практично включалися в патріархальну систему країни.
Таким чином, раби в Китаї ставали або здольниками держави, або фактично членами сім'ї рабовласника. Правда, в 23 році н.е. Ван Ман був порубаний на шматки в результаті повстання «Червоних брів», але це вже окрема історія ...
