Скасування рабства: як це було?
Работоргівля - одна з найтрагічніших сторінок в історії людства. На цю тему багато проведено досліджень, написано книг і створено кінофільмів.
З початку ХVI століття і до середини ХIХ раби були найбільш ходовим товаром, причому в економіках дуже розвинених країн. Підраховано, що за цей час в європейські держави вивезено понад 20 мільйонів невільників. Однак треба розуміти, що при перевезенні людей, полюванні на них і наступних хворобах смертність рабів була жахливою. Тому деякі вчені наводять іншу цифру - 60 мільйонів. Що й казати, навіть 20 мільйонів - це страшно, а якщо нещасних загинуло в три рази більше ...
Відомо, що ще до відкриття Американського континенту в Іспанії існували закони про рабстві. Прийняті вони були при королі Альфонсе Х в 1263-1265 рр. І все начебто там було прийнятно: невільникові дозволялося змінювати зухвалого господаря на більш м'якого, одружитися на вподобаної жінці, викуповувати себе і сім'ю за низькими цінами, шукати в разі потреби правди в суді і так далі. Тому що тут мова йшла не зовсім про тих рабів, які з'явилися пізніше, а про невільників і полонених, захоплювали регулярно під час військових дій.
Тільки ось через двісті з невеликим років про цих законодавчих актах якось забули. Що й дозволяло нещадно експлуатувати рабів, а в разі необхідності купувати їх за цінами більш ніж прийнятним. Іспанська колоніальна адміністрація «згадала» про положення Альфонса Х тільки в 1789 році, приготувавши звід законів про права та обов'язки невільників «у всіх Індіях та Філіппінах».
За відміну рабства передові люди стали виступати вже з другої половини ХVII століття. Однак потрібні були не роки, а цілі століття, щоб громадська думка стало змінюватися.
Першою в 1804 році работоргівлю скасувала Данія. Слідом за нею активну боротьбу з цим явищем початку і Великобританія. Однак з її боку превалювали економічні інтереси. Англійські промисловці бачили, що праця вільної людини набагато ефективніше праці невільника. У цей час, до речі, Великобританія носила титул «майстерня світу». Скасування рабства для Англії була логічним справою, до того ж заборона работоргівлі сильно б вдарив по економіках Іспанії та Португалії, що в кінцевому рахунку сприяло б зростанню економіки Великобританії. Адже в такому разі довелося б терміново закуповувати англійське промислове обладнання і технології.
Непримиренну позицію до торговців «живим» товарам займав і російський двір в особі імператора Олександра I. Тут, звичайно, був великий дисонанс - ненависть до работоргівлі та підтримка кріпосного права в Російській імперії.
У 1815 році відбувся Віденський конгрес. На ньому відбулося практично повне засудження рабства, але вельми дивним чином. Англія заявила, що це питання є міжнародним. Іспанія, Франція, Португалія і Голландія вважали це суто національним справою. Таким чином, колоніальні держави затягували скасування работоргівлі на невизначений час. Зробили вони це досить успішно - з 1807 по 1847 рр. з Африки вивезли понад 5 мільйонів рабів.
Англія знову підняла актуальне питання про скасування торгівлі рабами на Веронський конгресі в 1822 році, але змогла домогтися тільки морального осуду ганебного явища. Що все-таки було великим досягненням.
Проте ХIХ століття пройшов під знаком боротьби і скасування торгівлі людьми в багатьох державах. На початку цього бурхливого століття скасували работоргівлю на Гаїті, потім - в Мексиці і Центральній Америці. У 50-ті роки цього ж століття з работоргівлею було покінчено в більшості латиноамериканських держав.
1 січня 1863 рабство було офіційно заборонено в США. У 1886 році справа дійшла до Куби, а в 1888 році - до Бразилії. Тобто работоргівля зберігалася до кінця ХIХ століття, але, безумовно, в значно менших масштабах.
І тільки в 1926 році на засіданні Ліги націй була прийнята і ратифікована більшістю держав конвенція про повну заборону рабства і работоргівлі.
