Що таке «варварська правда»?
У ті порядком забуті часи, коли могутня римська імперія розкинула свої володіння на узбережжі Середземного моря, сьогоднішня Європа була населена численними, досить відсталими племенами германців, кельтів, слов'ян, фінів.
Хто такі варвари? Римський народ, по праву пишався своєю культурою, мало цікавився своїми північними сусідами. Однак пізніше йому довелося впритул зіткнутися з варварами - так стародавні греки, а потім і римляни називали чужинців, які говорили на незрозумілих мовах. Два німецьких племені - кімври і тевтони - вторглися в межі імперії. Неорганізовані германці не змогли протистояти відсічі добре підготовлених римських легіонерів і були змушені відступити.
Падіння Риму
Час йшов. Колись могутній Рим втрачав свою силу і владу над завойованими територіями і племенами. Заколоти всередині величезної імперії, постійні атаки оточуючих племен, все це послаблювало міць держави. І ось в 476 році нашої ери вождь племені скиров Одоакр скинув останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула. Варварські племена, які так зневажали римським народом, заполонили західні рубежі.
Колись неосвічені племена тепер вбирали культурну спадщину Риму (знищуючи велику частину оного). Для германців це була пора знайомства з більш культурним гало-римським населенням. У римлян був зовсім інший уклад життя. Якщо законники (старійшини і вожді племен) германців пам'ятали звичаї і закони свого племені напам'ять, то у римлян подібна інформація давно була докладно «задокументована». В імперії давно існувало безліч законодавчих збірників, на підставі яких і вершити правосуддя. Недарма й донині, на перших курсах юридичних факультетів вивчається дисципліна під назвою «Римське право».
Поява «варварської правди»
Германці усе тісніше змішувалися з місцевим населенням. Поступово стали забуватися стародавні порядки і звичаї, які передаються з вуст в уста, від старих до молоді. З'являлися інші, що відображають умови нового життя германців. І ось тепер, коли законів ставало все більше, а самі вони все складніше, германці вирішили, за прикладом римлян, їх записати. До цього часу багато хто вже говорили на латині. На цій мові і проводився запис законів.
Такий звід законів називався «варварської правдою». Кожне плем'я писало свою «правду» і судило по ній же. Про справедливість такого суду можна судити з такого факту. У той час досить поширеним було «випробування з божого суду». Підозрюваному наносилося каліцтво, часто опіки (або руку в окріп, або залізом розпеченим припікання). Якщо заживала, скажімо, рука у свідомо неможливий термін - вирок виносився виправдувальний. Ні - вирок був обвинувальним, божий суд, мовляв, невинного не дозволив би покарати, здійснив би диво. Покарання передбачали самі різні - від штрафів та довічного рабства аж до смерті.
«Варварські правди» проіснували приблизно до 11 століття і втратили своє значення у міру зміцнення феодального ладу. На зміну варварським законам прийшли не менш жорстокі закони феодального суспільства.
Ось така «правда» була у варварів. Справедлива для одних і гірка для інших, але й вона зіграла свою значну роль в історії, визначивши шлях розвитку германців.
