Як картопля ліси й ріки згубила?
У конфлікт з природою людина вступає в ході руху по шляху прогресу. Наочних свідчень віковічної боротьби людини з природою ми можемо спостерігати безліч. Очевидний приклад - рідко коли навколо міст - великих чи малих - побачиш скільки-небудь пристойні лісу.
У тому районі, в якому я живу, мене вражало не те що відсутність лісів лише близько райцентру. Поїздивши по району, я переконалася: ліси є лише на кордонах району, та й ті - сміттєві, явно недавні. А край - лісовий, в сусідніх районах і зараз займаються вирубкою і вирощуванням лісу.
Як виявилося, цієї «лисиною» посеред лісового краю тутешня природа зобов'язана людині. Край освоювався століттями, дуже інтенсивно. Документи кінця XVII в. показують досить щільну заселеність місцевості і вельми ґрунтовну її включеність в сільгоспобороту. Більш того, як виявляється, селяни не просто займалися сільським господарством - вони вибирали найбільш інтенсивні його форми - обробіток картоплі і овочів.
Ось овочі та картоплю і завдали в XIX столітті самий відчутний удар тутешньої природи. Оскільки в цю саму пору місцевої промислової революції стали мало не в кожному поселенні виникати овочесушильні, картофелетерочние, крахмалосушільние, Декстрини та інші заводики. Ліси інтенсивно вирубувалися - паливо для заводиків було необхідно.
Ці «промислові заклади» були вкрай примітивні. Комора з тертковим апаратом і дерев'яним насосом для води, кінний привід на 1-2 Лошади- чани для відстоювання картопляного борошна. Крохмаль відмивали на ручних ситах. Працювали ці заводи 1-2 місяці в році, часто влаштовувалися екстрено - наприклад, через погану погоди, труднощів зі збутом, неждано високого врожаю.
Шкоди вони завдавали природі величезний. І, як з'ясувалося, не стільки тим, що для сушки крохмалю вимагалося зводити на паливо ліс. Як відомо, для роботи їм була потрібна вода. І для миття картоплі, і для відділення крохмалю. В відхід йшли так звані «сокові води» - їх не можна було спускати в ріки, неможливо було очистити у відстійниках, не виходило використовувати для зрошення (заводи стояли по берегах річок, а для того, щоб «сокові води» можна було подати на поля для зрошення - необхідно, щоб ці заводи стояли вище полів).
Вже до початку XX в. ситуація виявилася настільки напруженою, що обговорювалася не в повітовому, а в губернському земському зібранні. При цьому, до речі, виявилися й інші біди від широкого розвитку в краї виробництв з переробки сільгосппродукції.
З посиланням на статистичні дані губернський лікарський інспектор доповідав високому зібранню про те, що повіт, в якому так розвинена кустарна промисловість, займає в губернії третє місце за смертністю населення, вимагав: необхідно ні в якому разі не скидати відходи виробництва в ріки. Проте ж практичні земці повинні були мати на увазі: «всяке горе картопляно-тертковим виробництва повинно відгукнутися вкрай невигідно на селянському добробуті».
Загалом, збори то прийняло, як і вимагалося, «половинчасте» рішення - по-перше, щоб кустарі про нові або перебудовуються заводиках своїх повідомляли в земську управу, по-друге, щоб «сокові і промивні води» спускали в відстійні колодязі, а після цього - в яри, річки, озера ...
А найголовніше - у вирішенні губернського зібрання цього було записано: «правила, котория повинні дотримуватися у виробництві, жодним чином не повинні заважати виникненню самого виробництва». І кустарні виробництва існували і розвивалися, розвивалися ...
А дані лікарсько-санітарного спостереження над статистикою захворювань і смертності в повіті і раніше вперто говорили про те, що «щось» неблагополучно. Втім, як і нині, чи не так? Хворі вмирають, живуть - борються з природою.
Для довідки: багатьом таким кустарним заводам прийшов кінець в 1930-і роки. «Заводчиків» розкуркулювали, вичищали за різними категоріями - або з виселенням на погані землі тут же, в повіті, або відправляли до Сибіру. До кінця 1970-х років в межах повіту залишилося не більше п'яти заводів, зайнятих переробкою лише картоплі. У райцентрі, де я жила, в певні дні, що характеризуються певним же напрямком вітру, присутність крохмального заводу відчувалося явно - за своєрідним і вельми неприємного запаху ...
