А чи не написати роман?

А чи не написати роман? Такий собі старомодний роман, з англійського життя, роман, про який згадував свого часу Олександр Сергійович Пушкін, заглянувши через плече одній зі своїх героїнь:

Роман класичний, стародавній,

Якісно довгий, довгий, довгий,

Повчальний і чинний,

Без романтичних витівок.

І нехай в цьому романі дія розгортається повільно, як і належить було наприкінці 19-го століття, коли подорож з, скажімо, Брістоля на Яву або Суматру займало шість тижнів або близько того. І незважаючи на те, що океани вже борознили могутні пароплави, які розвивали швидкість 25, а то і 30 вузлів, герой нашого роману, Річард Глостер, відправляється в подорож на борту старого парового кліпера. На таких швидких красенях в 30-х роках минулого століття возили чай з Китаю та прянощі з Індонезії. Підставивши всі свої вітрила океанським вітрам, вони мчали, зрізаючи хвилі, і палуба їх ніколи не висихала від води. Але тепер подібні кораблі хіба що в музеї знайдеш. До речі, випадково чи ні, цей старий корабель - однофамілець нашого героя. Його назва «Мері Глостер».

«Мері Глостер» за старою звичкою несеться вперед на всіх вітрилах. Але вигляд у цього корабля все ж музейний. Всі свіжопофарбовані, все блищить, команда чистенька. Як у старому, чорно-білому ще, кінофільмі «Діти капітана Гранта». І пасажирів на кораблі небагато - всього двоє.

Одного з них ми вже знаємо, це Річард Глостер. Тут автор зробить тривалий відступ в дусі Віктора Гюго, щоб познайомити читача ближче з Річардом Глостер. Річарду Глостеру за тридцять. Незважаючи на молодість, він - професор Оксфорда. Глостер викладає англійську мову та літературу. Вам, ймовірно, здається, що заняття це нудне і нестоящее. Саме так думав недавно помер батько сера Річарда, Ентоні Глостер. Він, будучи людиною діяльною і заповзятливим, саме за це отримав від королеви титул баронета, постійно виявляв невдоволення своїм єдиним сином, вважаючи, що той займається дурницями і зовсім не чоловічою справою. Може бути, запитував старий, тому Бог не дав йому онуків? Рід Глостер перерветься на Річарда!

Другий пасажир корабля - французький професор Паганеліус. Сей персонаж потрапив на борт «Мері Глостер» зовсім випадково. Він, будучи географом, ботаніком (в хорошому сенсі цього слова), ентомологом, антропологом і етнографом, поїхав в дику Аравію вивчати бедуїнські племена. Так би мовити, зсередини. Та, певно, професор, не надто знаючи звичаї цих племен, здійснив якусь прикру помилку. В результаті бедуїни теж вирішили вивчити професора Паганеліуса зсередини і гналися за ним до самого Суеца. У Суеці Паганеліус попросив притулку на першому-ліпшому судні цивілізованої країни, яким і виявився корабель «Мері Глостер». Сер Річард не заперечував проти прийняття на борт ще одного пасажира і, більше того, був радий, що врятував Паганеліусу життя.

А вже як радий був цьому автор! Адже після того як «Мері Глостер» пройшла Суецький канал, вона має пройти ще дуже тривалий шлях по Індійському, а потім - по Тихому океану. З таким співрозмовником, справжньою ходячою енциклопедією географії та природознавства, серу Річарду (і читачеві разом з ним!) Буде ненудно.

Але куди ж роману без таємниці? І ось професор Паганеліус зовсім випадково виявляє в трюмі страшну знахідку. Між якихось великих ящиків, вміст яких його не цікавило, Паганеліус знаходить труну. А після виявляє, що сер Річард то й справа спускається в трюм, проводячи біля труни довгі години. У чому справа? Загадка не дає Паганеліусу спокою.

В індонезійському порту Макассар на борт «Мері Глостер» піднімається славний капітан по імені Мак-Ендрю. Команда ж покидає кліпер. Паганеліусу теж пропонують зійти на берег, але він цікавий - що далі? - І просить дозволу продовжити шлях. Сер Річард не проти. Мак-Ендрю бурчить: «Все одно, тут вже недалеко».

«Мері Глостер» спускає вітрила. Її бере на буксир бриг маорійського пароплавства, і зчіпка повільно рухається по Макассарскому протоки, поки капітан Мак-Ендрю не говорить: «Тут!» Кораблі кидають якір.

Сер Річард і Мак-Ендрю спускаються в трюм. Паганеліусу доводиться залишатися на палубі - вниз його ніхто не запрошує. Він зауважує, що від брига відділяється катер і наближається до «Мері Глостер».

Раптом з трюму лунає досить гучний хлопок. Палуба похитнулася, і корабель почав відчутно кренитися на ніс. По трапу на палубу піднялися сер Річард і Мак-Ендрю. «Швидше, швидше!» - Кричить Мак-Ендрю забарився було Паганеліусу. Всі троє спускаються в очікує біля борту катер. Матроси змахують веслами, і катер швидко відпливає на безпечну відстань.

Тепер уже чітко видно, що «Мері Глостер» відчутно накренився на ніс і повільно занурюється у воду. Урочисто йде вглиб.

Через чверть години вода над кораблем зімкнулась. «Справу зроблено!» - Сказав Мак-Ендрю, і сер Річард сумно кивнув у відповідь. На очах його Паганеліус помітив сльози.

Як годиться в романі старого стилю, всі загадки вирішуються в епілозі, і всі вузлики розв'язуються там же.

Сер Річард повернеться в Англію і продовжить свою роботу по древнеанглийскому і скандинавському фольклору. Найцікавішу роботу, яку, як і належить, зможе оцінити лише кілька десятків фахівців, у тому числі і один із студентів сера Річарда, хтось Джон Рональд Руел Толкін.

На відміну від сера Річарда, Паганеліус рушить не на захід, а на схід. У порту Макассар він познайомиться з одним мілейшім російським з дивною шотландської прізвищем: чи то Мак-Леод, чи то Мак-Лав. Ну, загалом, Мак. І разом з цим дивним російським Маком попливе російською корветі до берегів загадкової Нової Гвінеї, де живуть загадкові дикі племена, куди як більш цікаві і дикі, ніж синайські бедуїни. На Новій Гвінеї, треба сказати, сліди Паганеліуса загубляться.

Так, неподалік від Макассар невтомний ботанік зробить відкриття. Він відшукає нове рослина, яка не без гордості назве Asparagus officinalis Paganelis (лікарська спаржа Паганеліуса). За твердженням вченого, ця травичка - прекрасний афродизіак, і взагалі дуже допомагає в справі продовження роду. Кілька засушених стебел Паганеліус подарує своєму британському одному, серу Річарду Глостеру. І сер Річард Глостер незабаром переконається, що думку ботаніка Паганеліуса можна довіряти. Рід Глостер не перервав, як вважав його батько. На світ з'явилася маленька Мері Глостер.

Здається, все? Ах ні, ще одна загадка - труна в трюмі. Але тут вже нехай попрацює читач. Нехай знайде в Інтернеті і прочитає, не полінується, один з кращих віршів Р. Кіплінга, баладу «Мері Глостер». Може бути, навіть поплаче в окремих місцях. А я переповідати цю баладу не буду. Дурне це справа - переповідати прекрасні вірші своїми словами.