Як Генріх Шліман вивчав російську мову?
Працюючи в новій компанії, яка вела торгові справи з Росією, Генріх Шліман почав вивчати російську мову. Через кілька тижнів він вже міг писати ділові листи російським партнерам на їхній рідній мові.
Компанія відрядила молодого талановитого співробітника в Росію, призначивши його своїм торговим представником. На початку 1846 Генріх виїхав на нове місце служби.
Прибувши в Санкт-Петербург, Шліман вмів читати і писати по-російськи, але розуміти співрозмовника і самому говорити йому належало навчитися. Трохи подумавши, він вирішив цю проблему з властивим йому дотепністю. Зі свого попереднього досвіду вивчення мов він засвоїв, що живою розмовною мовою можна оволодіти, якщо постійно слухати російську мову. Таким чином можна швидше придбати правильну вимову і артикуляцію, це він успішно робив в Амстердамі.
Відмінність ж полягало в тому, що при вивченні англійської, французької, португальської, голландської та італійської мов він йшов від прослуховування до читання, граматики та письма, а при вивченні російської мови Генріх уже знав письмо, граматику і читання.
Тепер прийшов час прослуховування носіїв нової мови. Шліман вирішив наймати собі репетиторів. Як такі були вибрані прості російські мужики. В їх обов'язок входило слухати, як пан читає вголос російські книжки, і відповідати на його питання по тексту. Вони готові були працювати за сущі копійки. Їх «сермяжную» розуму не дано було зрозуміти, чому такий важливий і багатий німець читає книги простому мужику, та ще й гроші за це дає. З російськими багатіями все було зрозуміло: якщо мужик зробить щось не так, за цю йому морду наб'ють, от і все. Таких російських «репетиторів» Генріх міг знайти, скільки душі завгодно.
Шліман був дуже працьовитий і не втрачав даремно час. Коли він їздив по своїх комерційних справах по Росії, то наймав чергового мужичка, садив його в карету і читав довго: дороги в Росії були роздовбані, а прогони довгі. Після прочитання Генріх починав бесіду з прочитаного тексту. Це була контрольна перевірка: чи зрозумів слухач, про що мова, чи вірна була артикуляція читця. Від питань, пов'язаних зі змістом книги, Шліман переходив до обговорення життя мужика, питаючи, звідки він родом, чи одружений, скільки діток у нього, почому нині личаки. Такі відверті бесіди допомагали Шліману вести діалог, слухати співрозмовника і відточувати свою вимову.
Поставивши перед собою мету опанувати досконало російською мовою і володіючи нестримною фантазією, Шліман організував свій навчальний процес таким незвичайним чином. Він міг задавати навчальні питання сотнями, адже довгий шлях розташовує до довгої бесіді. Якщо його слухач засипав або опинявся неговірким, то комерсант швидко наймав собі нового, більш толкового і балакучого «вчителя».
Вивчивши досить швидко російську розмовна мова, в 1847 році Шліман прийняв російське підданство і став Андрієм Арістовічем. Крім роботи для своєї торгової компанії, він організував свій бізнес, торгуючи різними товарами по всьому світу і маючи свої представництва в Росії, Франції, Голландії та Англії. Шліман став дуже помітною фігурою в російському діловому світі і навіть отримав звання почесного громадянина. Сам Генріх відгукувався про своїй новій батьківщині не інакше як «моя улюблена Росія».
У 1852 році Генріх Шліман одружився на дочці впливового петербурзького адвоката Катерині Лижиним. Від цього шлюбу у нього було троє дітей. Здавалося б, Шліман став успішним і дуже багатою людиною, обзавівся сім'єю - ну, живи на радість собі і своїм дітям. Але не такий був Генріх ...
Його завжди тягнуло на авантюри і нові пригоди. У 1853 році почалася Кримська війна. Шліман відразу зметикував, що можна збільшити свій капітал на військових поставках. На всякий випадок через можливу блокади російських портів англійцями він вирішив відправити свої товари через Мемель (нині Клайпеда). І тут доля мало не зіграла з ним злий жарт. Коли він прибув в Мемель подивитися, як іде розвантаження товарів, його погляду представився місто, згорілий дотла. Дивно, але складські приміщення, де зберігалися його товари, не постраждали від пожежі. І підприємливий комерсант продав все за подвійною ціною, вдало збагатившись на цій операції.
У 1861 році царський уряд готувався довести до відома населення маніфест про скасування кріпосного права. Передбачалося, що текст документа буде опублікований на великих паперових афішах. Заздалегідь дізнавшись про це, підприємець Генріх Шліман швидко став скуповувати запаси паперу, наявні в країні. Коли підійшов час оприлюднення маніфесту, він продав цей папір за завищеною ціною, поклавши значний куш собі в кишеню.
Швидко вивчивши російську мову і проживши багато років у «улюбленої Росії», Шліман так і не зміг зрозуміти до кінця душу російської людини. А поставка неякісного товару і прагнення наживатися за рахунок інших не залишилися непоміченими. Коли після одного зі своїх численних подорожей по світу Г. Шліман звернувся з проханням до імператора про повернення в Росію, на цей документ Олександр II наклав резолюцію: «Нехай приїжджає - повісимо».
